Читати книгу - "Страх та відраза у Лас-Вегасі. Несамовита поїздка в серце Американської Мрії"

Кізі не допоможе мені зараз після двох прикрих випадків, котрі я пережив – один з Каліфорнійським Дорожнім Патрулем, а інший з примарним хітчхакером, котрий міг бути не тим, за кого себе видавав – а зараз, перебуваючи на грані транзиторного психозу, я, з диктофоном в руах, переховуюсь у «пивбарі», який насправді є комірчиною в якомусь сараї, забитому різноманітними плугами, кінською упряжжю й мішками з добривами та дивуюсь як я до цього дійшов.

Приблизно п’ять миль тому в мене була сутичка з патрулем. Мене не оштрафували за перевищення швидкості чи ще за щось звичайне. Я їхав правильно. Можливо, дещо зашвидко, але не порушуючи правил та відчуваючи дорогу, навіть копи це помічають. Ще не народився такий коп, котрий міг би бездоганно виконати швидкісний дрифт по одній зі швидкісних розв’язок.

Небагато людей знають як потрібно правильно ладнати з дорожнім патрулем. Середньостатистичний водій відразу ж запанікує та з’їде на обочину побачивши червону мигалку за собою… потім він почне просити пробачення й благати про помилування.

Так робити не можна. Це викликає презирство в серці копа. Правильний вихід – коли ти мчиш на швидкості сто чи щось таке і раптово помічаєш у себе на хвості червону мигалку патрульної машини – потрібно прискоритись. Ніколи не можна з’їзджати з першими звуками сирени. Продовжуй гнати, нехай падлюка поганяється за тобою на швидкості 120 аж до наступного повороту. Він їхатиме за тобою. Він бачитиме твій увімкнутий правий сигнал, але не знатиме, коли ти повернеш.

Він гадатиме, що ти шукаєш зручне місце, щоб спинитись і поговорити… продовжуй сигналізувати, тим часом шукаючи з’їзд з магістралі, один з тих крутих поворотів зі знаком обмеження до 25 миль на годину… головний прикол тут – раптово з’їхати з траси і потягти його за собою на бездоріжжя на швидкості не менше ста миль на годину.

Він натисне на гальма приблизно одночасно з тобою, але за цей час зрозуміє, що на такій швидкості робить розворот на 180 градусів… але ти готовий до цього й несамовито тиснеш на педаль, тому зупиняєшся якраз біля дороги на самому піку повороту і вже стоїш біля свого автомобіля ще до того, як він доходить до тебе.

Спочатку він буде не в собі… але це не важливо. Дай йому заспокоїтись. Він захоче висловитись першим. Нехай. Його думки будуть в безпорядку: він може жахливо матюкатись, або навіть дістати пістолет. Дозволь йому скинути напругу; усміхайся. Головне – це показати йому, що ти повністю контролюєш себе і свою машину в той час коли він втратив контроль над усім.

Непогано мати при собі посвідчення преси чи поліції, коли він попросить пред’явити документи. У мене воно було, але крім цього у мене в руці була ще банка «Бадвайзера». Я навіть не помічав її до того моменту. Я почувався королем ситуації… але коли я поглянув униз і побачив цей маленький компромат у своїй руці, я зрозумів, що мене вздрючили.

Перевищення швидкості це ще півбіди, але водіння в нетверезому стані – це вже інша справа. Коп, здається, зрозумів, що я просрав усю свою витівку, забувши банку в руці. Його обличчя відразу ж розпливлося в посмішці. Моє також. Ми обоє розуміли, що я догрався: ми обоє перелякались до смерті через ніщо – факт наявності пивної банки у мене в руці відштовхнув будь-які претензії щодо перевищення швидкості на задній план.

Він узяв мій гаманець лівою рукою, а праву простягнув до банки. «Можна взяти?» запитав він.

«Чом би й ні?» відповів я.

Він узяв її, потім потримав трішки між нами й вилив пиво на землю.

Я посміхнувся, не витримуючи більше. «Все-одно воно було тепле,» сказав я. Відразу ж за мною, на задньому сидінні Акули, лежало близько десяти банок «Бадвайзера» і приблизно дюжина грейпфрутів. Я зовсім забув про них, але тепер їх було важко не помітити. Моя провина була настільки очевидною, що будь-які пояснення були тут ні до чого.

Коп це розумів. «До тебе доходить,» сказав він, «що це злочин…»

«Так,» відповів я. «Я знаю. Я винен. Я це усвідомлюю. Я знав, що це злочин, але все-одно робив.» Я стиснув плечима. «Чорт, для чого сперечатись? Я грьобаний злочинець.»

«Дивна поведінка,» мовив він.

Я подивився на нього і вперше помітив, що маю справу зі жвавим парубком близько тридцяти років, котрий, безсумнівно, є фанатом своєї справи.

«Знаєш,» сказав він, «Мені здається, тобі треба трохи здрімнути.» Він кивнув. «Там далі є зона відпочинку. Чому б тобі не заїхати туди й не відпочити кілька годин?» Я відразу ж зрозумів до чого він хилить, але, незрозуміло чому, захитав головою «Здрімнути не допоможе,» відповів я. «Я занадто довго не спав – три або чотири ночі; точно не пригадаю. Якщо я зараз ляжу, засну на добу.» Боже милостивий, подумав я. Що я ляпнув? Цей покидьок намагається бути людяним; він міг би кинути мене за грати, але замість цього пропонує подрімати, блядь. Заради Бога, погоджуйся з ним: Так, офіцере, я скористаюся послугами зони відпочинку. Не можу виразити наскільки я вдячний вам за вашу ласку.

Але ж ні… я наполягав на тому, що якщо він мене відпустить, я помчу прямо до Л.А., що було правдою, але для чого це казати? Для чого тиснути на нього? Ще не час розкривати карти. Це Долина смерті… тримай себе в руках.

Звісно. Тримай себе в руках. «Послухайте,» мовив я. «Я був у Лас-Вегасі як репортер на Мінт 400.» Я показав на наклейку «VIP-парковка» на вітровому склі. «Просто неймовірне видовище,» вів далі я. «Мотоцикли та баггі, котрі ганяли пустелею два дні. Ви не були там?» Він усміхнувся, показуючи розуміння кивком голови. Я бачив як він задумався. Чи був я небезпечним? Чи був він готовий до виконання довгої, трудомісткої процедури, якщо він затримає мене? Скільки позаурочних годин доведеться витратити йому ходячи до суду в давати свідчення проти мене? І якого ж такого адвоката-монстра найму я для захисту?

Я знав, а як щодо нього?

«ОК,» сказав він. «Зробимо так. Я запишу, що близько полудня затримав тебе… за перевищення швидкості та порадив… ось цим письмовим попередженням – він вручив його мені – “прослідувати не далі, ніж до наступної зони відпочинку…” це буде твій пункт призначення, зрозумів? “… де ти зможеш поспати й відпочити…” » Він повісив свій блокнот на пояс. «Ти все зрозумів?» запитав він через плече.

Я стиснув плечима. «Як далеко