Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

Усередині пахло металом і старим папером. Коридор вів до кабінету — звідти долинали голоси, приглушені стінами. Герман не сповільнив кроку, Максим і Арсен трималися поруч, їхні тіні танцювали на стінах від тьмяного світла ламп. Двері кабінету стояли прочинені, і Герман увірвався всередину, не постукавши, ніби у власний дім.

Герман штовхнув двері штабу Ядра ногою, замок хруснув, і двері розчинилися з різким скрипом. Усередині пахло металом і старим папером. Коридор вів до кабінету — звідти долинали голоси, приглушені стінами. Герман не сповільнив кроку, Максим і Арсен трималися поруч, їхні тіні танцювали на стінах від тьмяного світла ламп. Двері кабінету стояли прочинені, і Герман увірвався всередину, не постукавши, ніби у власний дім.

За столом сидів Дмитро — кремезний чоловік із короткою бородою й глибоко посадженими очима. Перед ним стояв Комар — худий, із нервовим поглядом, у потерій броні Мітки. Двоє бійців Ядра, більше схожих на новачків-Сталкерів, ніж на повноцінну силу, завмерли біля стіни — один тримав автомат криво, другий стискав ніж невпевнено. Карта на столі була завалена гайками й кресленнями, у куті гудів старий радіоприймач, випльовуючи тріск. Віктор увійшов слідом, його кроки гучно відлунювали в тиші.

Дмитро підняв голову, очі розширилися від здивування.

— Германе? Що за чортівня? Мітка без попередження?

Герман став перед столом, руки в боки, голос різав:

— Хтось із гарматами рве Пустоту. Снаряди, вибухи, професіонали. Сказали: "Ядро не врятує Цитадель". Твій танк катався вчора на полігон. Що ти приховуєш, Дмитре?

Дмитро насупився, пальці стиснули край столу. Він глянув на Комара, потім на Германа, і відповів, зважуючи слова:

— Приховую? Ми ледве гайки крутимо. Танк із тягачем гнали на полігон, повернулися на світанку. Якщо хтось стріляв, то не ми. Чого ти добиваєшся?

Його голос звучав різко, але з ноткою невпевненості — він уникав деталей, ніби боявся копнути глибше. Герман ступив ближче, очі звузилися.

— Снаряд, який я бачив, — з твоєї техніки. Ти знаєш більше, ніж кажеш, або твої люди мутять за спиною Цитаделі.

Віктор, що стояв позаду, різко вклинився між ними, його обличчя спалахнуло гнівом. Він штовхнув Германа в груди долонею, не сильно, але з викликом, гримнувши:

 Ти звинувачуєш нас без доказів! Думаєш, ми тут снаряди роздаємо наліво-направо?

Герман не відступив, а схопив Віктора за комір і різко штовхнув назад. Віктор вдарився об стіну, його рука смикнулася до пояса, де висів ніж, але зупинилася на півдорозі. Напруга в кабінеті загуділа, як дріт під струмом.

Максим миттю дістав пістолет і направив його на Віктора, голос холодний і спокійний:

— Ворухнеся ще раз — і залишишся без пальців.

Бійці Ядра підняли автомати, але їхні руки тремтіли, чекаючи наказу. Герман відпустив Віктора й повернувся до Дмитра, гримнувши:

 Досить брехні! Якщо це не ви, то хто? Я не для розмов сюди прийшов!

Дмитро відкинувся на стілець, потер долонею бороду й видихнув:

— Танк повернувся на світанку, але… учора ввечері, коли гнали назад із полігону, чули постріли вдалині. Думав, це ви, Мітка, ганяєте Рейдерів — зв’язок тріщав, не став уточнювати. Не доповідав, бо Цитадель смикає за кожну дрібницю

Його слова повисли в повітрі — напівправда, напівухилення. Віктор, потираючи плече, буркнув:

— Якщо хтось украв техніку, шукай у Пустоті, а не тут!

Дмитро махнув рукою бійцям:

— Опустіть зброю! — Потім глянув на Германа. — Ми не вороги, але я не дам звинувачувати Ядро без доказів. Якщо це правда, давай шукати разом.

У цей момент старий радіоприймач у куті затріщав голосніше, і одночасно рація на поясі Германа ожила. Голос Олега вирвався з обох пристроїв на зовнішній хвилі, пронизливий і сповнений паніки:

— Контакт! Невідомий противник! Гармати, нас рвуть! Допомога!

Звук обірвався в шумі. Усі завмерли, погляди зіткнулися. Дмитро пробурмотів:

— Що за чортівня відбувається?

Звук обірвався в шумі. Погляди зіткнулися, підозри до Ядра розчинилися. Максим глянув на Германа, його цинізм змінився тривогою. Дмитро стиснув кулаки, чекаючи реакції.

Герман схопив рацію, голос тремтів:

— Олег, це Герман! Де ти? Говори, брате!

Рація затріщала, Олег відповів уривчасто, паніка рвала слова:

— Біля Більшовика! Важка техніка, не наші! Вибухи всюди, нас притиснули!

— Тримайся, я їду! Скільки їх? — гримнув Герман, пальці побіліли на рації.

— Два… три танки! Розвідка згоріла! — Олег кашлянув, постріли заглушили його. — Поспіште, Гере!

Зв’язок обірвався. Герман стиснув рацію, обернувся до Дмитра:

— Збирай бійців. До Більшовика. Зараз.

Дмитро кивнув, обличчя посуворішало.

— Ми з вами. Танки готові. Хочу знати, хто це.

Максим кинув пістолет у кобуру, хмикнувши: