Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

Максим хмикнув, але очі залишалися холодними.

— Чудово. Поки твій братик копирсається в трупах, ми їдемо до Ядра з купою питань.

Наближаючись до Ядра, Герман уважно оглядав околиці, рука на кермі й автоматі. Максим стиснув ніж, думки гуділи: "Не Ядро. Хтось із холодною головою й гарматами". Вцілілий підтвердив — це не механіки, а машина смерті. Питання лишалося: хто?

Пікап Чорної Мітки загальмував біля воріт Ядра — старого танкового заводу, обнесеного рваними листами сталі й колючим дротом. Скелети іржавих машин громадилися вздовж периметру, ніби кістки забутого світу. Ворота гуділи, розчиняючись перед машиною без затримки — Чорна Мітка, бойовий кулак Цитаделі, тримала тут усе під контролем, і жоден гвинтик не рухався без їхнього ока. Двигун заглух, тиша різала вуха, лише вітер свистів крізь тріщини в бетоні, несучи запах мастила й заліза.

Герман вистрибнув із кабіни, чоботи хруснули по асфальту. Його широкі плечі напружилися, тату з чорною плямою блиснуло на руці. Максим зіскочив слідом, кинувши цинічний погляд на завод — купу металу й пилу, що ховала більше таємниць, ніж показувала. Арсен вийшов останнім, шрам на обличчі напружився, коли він обвів очима територію. Бійці Мітки вишикувалися біля пікапа, автомати напоготові, їхні погляди різали повітря.

Герман гукнув до одного з них — худорлявого бійця з лазерним прицілом на зброї, що стояв біля воріт:

— Хто старший зміни?

Бієць випрямився, голос хрипкий, але чіткий:

— Комар.

— Позови його, — кинув Герман, очі звузилися.

— Він у начальника Ядра, — відповів той, кивнувши в бік ангару, де гуділи генератори й іскрило зварювання. — Уже годину там сидить.

— Були виїзди техніки за територію?

ієць коротко кивнув, але в очах промайнула тінь:

— Так. Учора. Тягач і танк. На полігон для тестування. Повернулися на світанку.

Максим хмикнув, потерши шию.

 Тестування, так? А Більшовики в цей час горіли. Гарний полігон.

Герман глянув на нього, крива усмішка промайнула на обличчі.

— У Пустоті збіги смердять, Максе. Пам’ятаєш засідку Тіней?

У цей момент із ангару вийшов чоловік — Віктор. Високий, худий, із сивиною в короткому волоссі й очима, що свердлили наскрізь. Комбінезон заляпаний мастилом, але тримався він із холодною впевненістю, ніби знав більше, ніж хотів сказати. Його погляд ковзнув по Герману, Максиму й Арсену, затримавшись на татуюванні Мітки.

— Герман, — Віктор кивнув, голос низький, із хрипотою. — Мітка без стуку? Що стряслося?

Герман ступив уперед, його тон став твердим:

— Більшовики вирізані. Снаряди, вибухи, професіонали. Твої танк і тягач каталися вчора на "тестування". Говори, Вікторе, що знаєш.

Віктор звузив очі, але не відступив.

— Ми лагодимо техніку, а не воюємо. Танк гнали на полігон — стара машина, пробували движок. Повернулися без пригод. Якщо хтось їх бачив деінде, це не мої клопоти.

Максим пирхнув.

— Без пригод, а ТРЦ у попелі. Твої танки, здається, тестують не там, де ти кажеш.

Арсен підійшов ближче, шрам напружився, голос різав, як бетон:
— Полігон — це добре. Але чому тоді Більшовики мертві, а твоя техніка гудить, ніби нічого не сталося?

Герман стиснув кулак, терпець урвався.

— Повторюю! Твоя техніка каталася вчора. Де Дмитро і Комар?

— У них нарада. А танк гнали на полігон — стара рухлядь, перевіряли ходову. Нічого дивного.

Максим пирхнув, голос холодний:

— Нічого дивного, а ТРЦ у попелі. Тестували гармати, чи що?

Віктор глянув на нього, тонка усмішка торкнулася губ.

— Чорт забирай! Ви Мітка і самі знаєте, що ми тестуємо. Якщо щось пішло не так, питайте Цитадель.

Він різко відштовхнув Віктора плечем — той відступив, ледь утримавши рівновагу, — і кинув:

— Досить вигадок. Я сам поговорю з Дмитром.

Він рушив до штабу Ядра — низької будівлі з потрісканим бетоном і вузькими вікнами, що гуділа від генераторів. Максим і Арсен пішли слідом, не озираючись. Віктор гукнув услід:

— Германе, зачекай! Там зараз не до гостей!

Але Герман не зупинився. Його кроки гуділи по асфальту, бійці Мітки розступалися перед ним, немов перед бурею. Максим кинув через плече:

— Гостей не чекали, а ми вже тут. Як у старі часи, так?

Герман хмикнув, не обертаючись:

— Тільки без ножів у спину, Максе.

Вони промчали повз ангар, де іскри зварювання розліталися, мов зірки в темряві. Двоє механіків у комбінезонах підняли голови, але швидко відвернулися, відчувши напругу. Штаб Ядра вималювався попереду — двері з товстого металу, припорошені пилом, із вицвілим знаком Цитаделі. Герман штовхнув їх ногою, замок хруснув, і двері розчинилися з різким скрипом.