Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

— Розумієте, — зам’ялася Аня, поправляючи біле пасмо волосся, — ми з моїм молодим чоловіком вже три роки разом, а він все не робить мені пропозицію. Та й взагалі не дуже цікавиться мною. Ввечері приходить пізно. Каже, що роботи багато. Вранці також спішить піти з дому. А от сьогодні… — Аня зітхнула і її голос затремтів, — він навіть не поздоровив мене з днем народження.

— Так… — бабця замислилася, а потім різко схопилася скоцюрбленими старечими руками за колоду карт. — Хм… ага, — тут вона нахмурилася, дивлячись на пікового короля на столі. — Якого кажеш кольору в нього очі?

— Сірі, — швидко відповіла дівчина, — а волосся русяве.

— То він же не твоя доля! — вдарила долонею по столі Агафа, ледь не перекинувши горнятко з кавою. — Ну не дивись так на мене, не судилося вам… — й вона розвела руками.

— Як це-е… — почала заїкатися Аня, — як не-е судилося? Ми-и три роки разом.

— Ну… — Агафа почухала лоба. — В цьому житті ще й не таке буває. А почекай я дещо подивлюся, — й вона спритно розкидала кілька карт по столу. — Ти диви! — вигукнула.

— Ну треба ж! Слухай дитинко, — стара підняла на Аню свої бурштинового кольору очі. — Цей хлопець не твоя доля. Точно тобі кажу. Ну не підходите ви одне одному. Лише згаєш час з ним.

Аня заклякла й мовчки дивилася на бабцю, яка жваво скочила на ноги й набравши воду в чайник, ввімкнула плиту.

— Чому? — очі Ані наповнилися слізьми.

— Бо тобі інший хлопець по долі судився. Ось, — вона підскочила назад до столу й показала пальцем на карту пікового короля. — Згадуй, був такий? Темноволосий й кароокий.

Аня замислилася. Хто до неї тільки не залицявся. І темноволосі з карими очима й світловолосі та навіть рудий був. Однак то все так було. До стосунків не доходило. Втім… Вона пригадала своє перше кохання тринадцять років тому.

Він лежав поруч на ліжку. Голий. Однією рукою підпер голову на подушці, а іншою водив по її спині:

— Така любов як у нас зустрічається раз на тисячу пар, розумієш? У всіх користь, розрахунок, вигода. А от у нас… Ми відчуваємо одне одного. Ми просто створені одне для одного… Ну чого ти мовчиш? Що, не згодна?

— Згодна, — промовила тоді Аня. А через кілька місяців вони розійшлися.

— Т-так, пам'ятаю, — невпевнено промовила. — Був один такий. Дуже давно.

— Ну от, — зраділа Агафа. — Тобі треба з ним побачитися. Він твоя доля, а не от цей от, — й вона постукала пальцем по червовому королю, якого вочевидь асоціювала з Богданом. — Цей чоловік з холодним серцем нікого любити не зможе.

— Нікого? — засмутилася Аня.

— Нікого, — підтвердила стара.

— Але ж, — згадала Аня. — Максим одружений давно й дітей має. Мені вже пізно з ним стосунки будувати.

— Е-е-е, — ворожка хитро примружила око. — Є один спосіб. Але він ризикований.

— Що за спосіб? — зацікавилася Аня й благально склала перед собою руки човником. — Бабусю Агафа, допоможіть.

Агафа мовчки метушилася біля плити. Потім повернулася й, потираючи руки, промовила:

— Розумієш, дочко. Спосіб то є, але він, як я вже сказала, ризикований. Я можу відправити тебе в паралельну реальність, де ви з тим красенем не розійшлися. Але назад дороги не буде. Цей блондин назавжди зникне з твого життя. І якщо щось буде там не так, вже нічого з тим не поробиш.

Аня вражено дивилася на ворожку:

— Паралельна реальність? Ви мене розігруєте? Хіба таке буває?

Ворожка розсміялася низьким грудним сміхом:

— В той момент, коли ми робимо вибір, виникає стільки реальностей, скільки варіантів вибору було. І зараз десь існує Аня, яка живе з піковим королем, і та, яка вийшла заміж за червового й навіть та, яка досі живе сама… В цьому світі всяке буває.

— І ви справді можете мене відправити до іншої реальності, де я одружена з Максимом?

Ворожка кивнула:

— Та як я вже сказала, назад дороги не буде. То буде твій кінцевий вибір.

Дівчина вагалася.

— Але в іншому випадку, — продовжила стара, — ти можеш назавжди залишитися старою дівою, бо ж цей світловолосий чоловік з тобою точно не одружиться. Ніколи.

Почувши це, серце Ані стиснулося. Стало так прикро. Три роки разом. А вона ж думала, що він її любить.

— Добре, — наважилася нарешті й глибоко вдихнула. — Зробімо це.

— Ти впевнена? — перепитала бабця, свердлячи її своїми чорними очима. — Тоді тримай ось це. Мусиш підписати.

Аня опустила очі й здивовано поглянула на два скріплені листи, зверху на яких великими літерами було написано “ДОГОВІР”.

— Це щоб до мене претензій не було, — пояснила відьма. — А то раптом тобі там не сподобається, а я винна буду.

Аня кивнула й не читаючи підписала. А потім ще один такий же, що мав зберігатися в неї.

— Ну що ж, — Агафа швидко сховала у ящик свій екземпляр і розпливлася у широкій задоволеній посмішці. — Розпочнемо.

Вона дістала з кухонної шафи дві напівзгорілі свічки й поставила їх на стіл. У старі чашки в горошок кинула якусь, невідому Ані траву, а потім залила її окропом. Дівчина лиш збентежено спостерігала за всім цим приготуванням. Аня не була впевнена в тому, що робить та все відбувалося так швидко, що вона не мала часу як слід подумати.

Ворожка щільно закрила фіранки, так що в кімнату не потрапляв жоден промінь сонця. Стало темно неначе ввечері. Агафа запалила свічки й підсунула одну з чашок з напоєм до Ані:

— Я буду промовляти закляття, а ти маєш випити увесь вміст чашки. Коли зробиш останній ковток, назад дороги не буде — реальність зміниться.

— Зрозуміло, — кивнула білявка й схопила чашку. Її руки тремтіли.

Бабця встала з-за столу й накинула на плечі чорну хустку, що лежала на кріслі. А далі звела руки догори й промовила:

— Душа іншу дорогу вибирає й залишок енергії втрачає! — її голос став хриплим й глибоким, ніби звучав з того світу. Вона зиркнула на Аню й пальцем показала на настій трав, який Аня мала випити.