Читати книгу - "Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Краснодон: Сорокине (до 1938 р.).
Луганськ: Ворошиловград (1935–1958, 1970–1990 рр.).
Маріуполь: Жданов (1948–1990 рр.).
Шахти: Александровск-Грушевский (до 1920 р.).
Донецьку губернію створено 1919 року. Після низки складних адміністративних змін (зокрема й відходу крайньої східної частини території до російського Північнокавказького краю [Карта 1.2]), 1932 р. засновано Донецьку область. 1938 р. її розділили на Сталінську і Ворошиловградську області, які згодом стали відповідно Донецькою і Луганською областями.
ПОДЯКИ
За майже дев’ять років праці над цією книжкою я отримав величезну допомогу від численних організацій і окремих осіб. В дослідженні мені сприяли багато архівів, передусім у Москві, Києві, Донецьку та Луганську. Коли 1988 р. я почав працю над книжкою, мені й на гадку не спадало, що я матиму доступ до деяких із цих архівів. Я високо ціную щедру допомогу архівознавців із понад двадцяти організацій (поданих у Джерелах), з яких я брав матеріали для своєї книжки. Я також хотів би висловити вдячність бібліотекам, де я ознайомився з багатьма публікаціями, використаними в цій праці: колишній Ленінській бібліотеці в Москві, Національній науковій бібліотеці ім. В. Вернадського в Києві, публічним бібліотекам Донецька та Луганська, Британській бібліотеці, бібліотеці Кембриджського університету, бібліотеці ім. Олександра Байкова Бірмінгемського університету, публічній бібліотеці Нью-Йорка, бібліотеці Індіанського університету та різним бібліотекам Гарвардського університету.
Я почав роботу над цією книгою, коли працював у Королівському коледжі в Кембриджі. Завдяки великій підтримці, яку надав мені цей коледж, а також завдяки стипендії Британської ради я мав змогу тривалий час працювати в колишньому Радянському Союзі. Коли 1990 р. я переїхав до Сполучених Штатів, багато організацій допомогли мені здійснити численні поїздки з науковою метою в Україну та Росію: в Індіанському університеті це історичний факультет, Російський та Східноєвропейський інститут, відділ наукових досліджень та аспірантури, а також Президентська рада з міжнародних програм; Асоціація міжнародної діяльності Середньозахідного університету; Національна рада з пожертвувань для розвитку гуманітарних наук; Управління з міжнародних досліджень та обміну й особливо Національна рада з радянських і східноєвропейських досліджень, чий грант 1994–1995 рр. дозволив мені присвятити весь час роботі над книжкою і закінчити її чернетковий варіант. Багато закладів сприяли мені в дослідженні: колишній Московський Історико-архівний інститут, Московський державний університет, Національна Академія наук України, Донецький державний університет, Луганський педагогічний інститут, Королівський коледж, Кембриджський університет, Центр російських та східноєвропейських досліджень Бірмінґемського університету, Індіанський університет, Центр Дейвіса (колишній Центр російських досліджень) та Інститут українських досліджень Гарвардського університету. Складаю щиру подяку всім цим закладам.
Дуже допомогли мені також консультації з багатьма науковцями. Ґабор Т. Рітерспорн, з яким я познайомився ще у 1970-х роках, під час навчання в Токіо, підказав мені кілька ідей, які я використав у цій книжці. Хочу висловити особливу подяку всім, із ким я мав наукові дискусії упродовж усіх цих років: це Джон Барбер, Іцак Брудни, Джефрі Бердз, Біл Чейз, Р. В. Дейвіс, Орландо Фіґес, Шейла Фіцпатрик, Ґреґ Фриз, покійний Ернест Ґелнер, Арч Ґетті, Джонатан Геслем, Йохен Гельбек, Манфред Гільдермаєр, Пітер Голквіст, Ейлін Келі, Олег Хлевнюк, Джордж Лібер, Ларс Ліг, Роберта Менінґ, Тері Мартін, Норман Неймарк, Льюїс Зіґельбаум, Роберт Терстон, Такеші Томіта й Амір Вейнер. У багатьох випадках мені допомагали російські та українські колеґи: Олег Хлевнюк, Сергій Карпенко, В. С. Лельчук та покійний В. З. Дробижев із Москви, Ю. І. Шаповал та С. В. Кульчицький із Києва, Григорій Немиря та Володимир Нікольський із Донецька, а також Володимир Семистяга із Луганська.
Надзвичайно корисними були цінні коментарі і прониклива критика людей, які читали частини чи весь рукопис на різних стадіях роботи над ним. До них належать: Джон Барбер, Орландо Фіґес, Пітер Голквіст, Йохен Гельбек, Ларс Ліг, Роберта Т. Менінґ, Норман Неймарк, Роман Шпорлюк, Вільям Таубман, Амір Вейнер та два анонімні рецензенти з «Кембридж Юніверситі Прес». Прискіплива критика моїх ідей та їхнього викладу з боку Керолін Морлі змусила мене переглянути рукопис тоді, коли я вважав, що він уже готовий. Без усіх згаданих колеґ ця книжка ніколи б не стала такою, якою є. Моя щира подяка всім їм.
Мої студенти з Індіанського університету, а також багато людей, з якими я розмовляв з приводу книжки в різних частинах світу, допомогли мені чіткіше сформулювати і витлумачити багато ідей, викладених у ній.
Френк Сміт та Майкл Голдзворт, мої видавці з «Кембридж Юніверситі Прес», підтримували і заохочували мене. Браєн Р. Макдоналд із цього видавництва ретельно відредагував мій рукопис.
Перша, і значно коротша, версія третього розділу була видрукувана під назвою “Donbas Coalminers in War, Revolution and Civil War”[1] у збірці Making Workers Soviet: Power, Class, and Identity, за редакцією Льюїса Зіґельбаума та Роналда Ґриґора Суні (1994), с. 138–158; я подаю її тут із дозволу видавця, «Корнел Юніверситі Прес». Карти до книжки підготував Джон Голінґзворт. Видавництва «Юніверситі оф Торонто Прес» та «Коламбіа Юніверситі Прес» дали згоду на публікацію карт I.2 та I.3 в адаптованій формі. Ілюстрації подано з люб’язного дозволу українських та російських архівів і музеїв.
І, не в останню чергу, ця книга з’явилася завдяки моїй родині. Всі жили нею. Без підтримки, терпіння і доброї волі моїх рідних я б ніколи не закінчив цієї праці. Тому присвячую свою книгу Керол, Джун і Наомі.
ВСТУП
Росія — велика країна. Україна теж, принаймні за європейськими мірками. Ця книжка — про Донбас, або Донецький басейн, порівняно невеликий реґіон (трохи менший за штат Індіану, але значно більший за Масачусетс), що простерся між Україною і Росією. Незважаючи на свої малі розміри, Донбас, містячись далеко від політичних метрополій Москви і Києва, завжди був політичною проблемою для центру. Пишучи в середині 1980-х років працю про сталінську промислову революцію, я зрозумів важливість цього вугільного і металургійного осередку, російського (та українського) Руру, неслухняної дитини Москви і Києва. 1988 р., коли книжка була опублікована[2], я вирішив написати монографію про буремну історію Донбасу.
На той час уже було кілька книжок англійською, присвячених Донбасові (періоду до 1924 р.)[3]. Ці публікації були для мене дуже корисними, і передусім розвідка Чартерза Віна. Я не погоджуюся з деякими їхніми висновками і твердженнями, проте головна мета моєї книжки — дослідити політичний терор у період, не висвітлений моїми попередниками, а саме — в епоху Сталіна. Я розглядаю цю тему в значно ширшому хронологічному контексті, від часів козацтва до 1990-х рр., щоб чіткіше вирізнити головну думку цієї книжки: впродовж усієї своєї історії Донбас був утіленням свободи, і саме
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія», після закриття браузера.