read-books.club » Фентезі » Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова 📚 - Українською

Читати книгу - "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"

66
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Житіє моє" автора Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 3 ... 279
Перейти на сторінку:
бесідували з відвідувачами, снували туди-сюди кур’єри, клацали друкарські машинки, цвіли у вазонках фікуси. Але потім ми спустилися у підвал і повернули в цю кімнату, а там… Брудна штукатурка з бурими плямами, пощерблені кахлі на бетонній підлозі, тьмяна лампа блимає під стелею, залізний стіл біля дальньої стіни і ніяких стільців. Це місце зберігало рафіновану атмосферу тих часів, коли людей палили на площах, а згадку про спеціалізацію «чорний маг» сприйняли б за дурнуватий жарт. Я відчув себе так, ніби на мене вихлюпнули відро холодної води.

Не гаючи часу, супроводжуючі проштовхнули мене на середину кімнати і прикували до, ланцюга, який звисав звідкись зі стелі. Мамо рідна! Там був справжній залізний ланцюг із зачарованим браслетами. Раніше я такі бачив тільки в кіно. Точно, це кіно… Насправді так просто не буває!

Паскудно заскрипіли двері і з’явився новий персонаж.

Поліцейський, який оце приперся, був звичайною людиною, не магом, але комплекцію мав таку, що від одного його вигляду ставало недобре. «Так ось чому в книжках чарівників зображують миршавцями!» — крутилося в голові.

— Ну шо, хлопáку, будемо колотися? — зловісно посміхнувся син гобліна і паровоза, потираючи волохаті лаби.

Взагалі-то, чорні маги дуже войовничі, але навіть у войовничості чорних магів є якась межа. Словом, від страху я геть забув усе, що збирався казати.

— Я нічого не робив! — Озвучив я свій останній довід.

В половині випадків проблеми, через які люди звертаються до магів, мають чисто психологічну природу. Достатньо від душі побалакати з бідолахами і всучити їм ароматичну свічку, як усі їхні біди кудись зникають самі по собі. Недаремно ж половина предметів в університеті не має нічого спільного з чарами! Серед моїх клієнтів не було магів, значить, факт чаклування їм ніяким чином не доказати. От тільки тепер я вже не був впевнений, що хоч комусь тут потрібні докази.

Слідчий гримнув кулаком по столі, і стало ясно, чого це тут стіл — залізний.

— Не вішай мені лапшу! Я таких наскрізь бачу!!

Він загріб мене за груди і підняв над підлогою

— Колися!!!

Вже дуже-дуже давно ніхто не смів торкатися мене без мого на те дозволу — для чорного мага це рівносильно запрошенню до бійки. Будь-кому іншому я вчепився би в пику, наплювавши на зріст і вагу. І хай руки зв’язані — зубами би носа відгриз. Але ж… поліцейський! Всі знають норовистий характер чорних магів, ніхто не повірить, що це він був у всьому винен. Я намагався ковтнути прокльони і образи, що вже рвалися мені з язика, і придушити жарке полум’я Джерела Сили. Заклясти поліцейського — якраз те, чого мені зараз не вистачає. Навіть не будучи повноцінним чаклуном, я ж з цього придурка галушок нароблю.

Межи тим гоблін ніби завдався ціллю скоїти самогубство: він продовжував трусити мене, як грушу, а потім відхилився назад і замахнувся пудовим кулаком, цілячи під дих. Я до останнього не вірив, що він мене вдарить. В нашому суспільстві, з його культурою і просвітою, кантональна поліція смертним боєм лупцює неповнолітнього… я не встиг приготуватися до удару, і від того моє хрипіння прозвучало особливо нікчемно.

А далі почалася повна дупа. Якщо конкретніше — священне таїнство, знане серед чорних магів як «Здобуття Сили». Таїнство, яке немає нічого спільного зі світлою Ініціацією. Різниця між ними принципова: білі змушені цяцькатися і загравати зі своїм Джерелом, щоб вивудити з нього силу, але при цьому не налякати. А наше Джерело саме кого хочеш налякає, як не зіжре. При нормальному ході подій Здобуття — довжелезний ритуал; суть його від неофітів ретельно приховують, проводять у присутності не менше ніж трьох визнаних майстрів, і все-одно час від часу воно закінчується летально. Так от, я залетів на це діло без усякої підстраховки.

На якусь мить темне полум’я засліпило мене, вергнуло вздовж горла гарячою хвилею, намагаючись забрати і розум, і волю. Це було страшніше за зустріч з прокурором: моя власна Сила готувалася розчавити і підкорити мене. До такого неможливо приготуватися, цей навик не можна витренувати, Здобуття Сили — це одкровення, після якого ти або залишаєшся собою, або — ні. Причому в даному конкретному випадку на кін було поставлено ДВА життя: один-єдиний протуберанець, який вирвався би з-під мого контролю, перетворив би бевзя-поліцейського на анімований скелет. Часу на роздуми не було, чекати інструкцій сенсу не було, довелося вчепитися в бушуючу силу кігтями і зубами і рвати, рвати, рвати… і знаєте що? А вона, підлота, спокійно не чекала, а в свою чергу робила те ж саме. Десь протягом хвилини ми намагалися зобразити символ «інь-і-янь» у вигляді двох зчеплених пазурами у лютій бійці котів, а потім неймовірним зусиллям, на яке я, спитай мене раніше, сказав би, не здатен в принципі, мені вдалося заткнути, приборкати цей потік і виринути на його поверхню під сліпуче світло електричної лампочки.

Приступ минув так само швидко, як почався.

Джерело сховалося десь всередині в мені, ніби пес у буді, накоївши шкоди. Аби привчити його служити і давати лапу, ще буде потрібна довга і завзята праця, але початок було покладено. Не сміючи повірити у власний порятунок, я обережно зітхнув. І тут же втупився в поліцейського, який розглядав в мене підозріло розумними очима.

Все-таки я чарівник, а для чарівника психічне потрясіння страшніше за фізичну травму. Зусилля, яке пішло у мене на завершення ритуалу, вичерпало мої резерви до дна. Усі ці моторошні речі, стіни, лампочка, його лице, всі вони зійшлися у свідомості як у лінзі, я охнув і зімлів. Останнє, що залишилися в моїй пам’яті — слідчий, який, лаючись, намагався утримати мене вертикально.

Не знаю, скільки я там провалявся, імовірно — довго, тому що на момент, коли я відкрив очі, в камері додалося людей. Крім згаданого гобліна тепер ще був присутній молодий офіцер (на відчуття — чорний маг) і літній білий зі стетоскопом на грудях. На лицях усіх трьох можна було прочитати чисто медичний інтерес.

— Молодий чоловіче, як ви чуєтеся? — Ласкаво поцікавився дідусь. Я щось максимально нечітко пробурмотів у відповідь, це його цілком задовільного. — Ну що, перше знайомство, можна сказати, сталося.

З якогось незрозумілої причини загальне ставлення до мене різко помінялося. Навіть гобліноподібний слідчий більше не верещав і щось майже доброзичливо мугикав. Хоча й не пішов геть. У чистому, просторому і сонячному кабінеті зі мною провела бесіду миловида жінка-офіцер. Та й то, «бесіду», скорше — прочитала довгу емоційну лекцію про шкоду необережного чаклування, періодично підсуваючи мені під носа ілюстрації своїх тез. Теоретично, все що вона казала, я знав і раніше, але від перегляду всяких обрубків, клаптів і огризків тіл із задоволенням би утримався. Але розводити дискусії абсолютно не хотілося,

1 2 3 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Житіє моє, Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова"