Читати книгу - "Ти мене (не) підкориш. Книга перша, Єва Басіста"

Через декілька тижнів моя мама дізналася, що вагітна… І так на цей білий світ з'явилася я.

Але він повністю не відвернувся від нас. Інколи з'являвся на мій день народження, а так свою присутність у моєму житті замінював грошима, адже останніх у нього багато, бо родився у сім'ї заможних людей, а сьогодні доволі впливовий бізнесмен.

Тому мені важко описати свої почуття до батька. У цій ситуації шкода лише маму, бо вона дійсно його кохала. Їй було боляче читати новини та дізнаватися, що у нього є інша родина. Проте раділа, що хоч інколи навідувався до мене та намагався хоч на годинку, але бути батьком.

І все це вона розповіла, коли мені стукнуло шістнадцять років, бо більше не могла приховувати правду, а також цією історією, напевно, хотіла застерегти мене від подібного.

- Привіт, Маргарито, - каже спокійно він. - Пропустиш?

- Привіт, тату, - ошелешено відповідаю. - Так, проходь.

Я відходжу від дверей та пропускаю його. Також помічаю, що він не один. Біля дверей стоять два охоронці, які такі кремезні, що аж лячно стає. Не чоловіки, а дві величезні гори.

Проте заходить тільки батько, за яким  зачиняю двері. І ми тепер одні на коридорі. Відчуваю себе ніяково, адже стосунки у нас прохолодні. Наче й рідна людина, але одночасно й чужа.

- Чаю чи кави? - питаюся у нього, а він у відповідь лише уважно дивиться на мене. Його блакитні очі пронизують до кісток, що насторожує.

- Води, - мовить свій варіант та додає неочікуване. - Ти дуже схожа на свою матір, але набагато вродливіша.

- Дякую, - ніяково чути мені такий комплімент від нього та направляюся на кухню.

Я дійсно дуже маю багато з нею спільних рис: зріст, вуста, мідне та дуже неслухняне волосся, яке важко вкласти, бо живе окремим життям, маленький ніс та багато іншого. Утім колір та форма очей мені дісталися саме від батька, який разом зі мною йде на кухню, де сідає на стільчик.

Ставлю йому чашку з водою, яку наливаю з фільтра, вмощуюся поряд та чекаю, що буде далі. Бо він же не просто так прийшов. Має ж бути якась справа до мене.

- Як у тебе життя? - чую перше запитання.

- Нормально, - жваво відповідаю, дивлячись на нього. - Працюю. А сьогодні планую на день народження піти.

- І до кого? - цікавиться.

- До подруги.

- Зрозуміло, - киває головою та різко випалює. - На жаль, Маргарито, ти нікуди не підеш.

У мене ступор. Мій позитивний настрій моментально випаровується. Що значить нікуди не піду? Я уже доросла та сама можу вирішувати куди мені йти! Що за несмішні жарти?

- Я даю тобі пів години, щоб зібрати речі. Ти маєш поїхати зі мною, - перебиває мій потік обурення, який бурхливою річкою тече в голові. - Тому вставай та збирайся. Але багато не бери. Тільки необхідне.

Він абсолютно не жартує. Говорить серйозно та впевнено. Також це транслюють його очі.

- Марго, ти мене чуєш? - звертається, бо я від його слів задерев'яніла - статуя з дуба.

- Так, - кліпаю очима та намагаюся якось сприйняти сказане ним.

- І чого сидиш? - вигинає темні брови у хвилі. - Рухайся, бо час біжить.

- Тату, поясни, що відбувається, - намагаюся розібратися у ситуації. - Навіщо мені збирати речі та їхати з тобою?

- Бо у тебе скоро весілля, - шокує мене його проста відповідь. - І сьогодні ти маєш познайомитися зі своїм нареченим. Тому бігом збирайся.

- Яке весілля? - шоковано белькочу. - У тебе дуже погані жарти!

- А це не жарт, а чиста правда, - відповідає.

Я не вірю вухам. Яке до біса весілля та наречений! У мене тут своє життя бурлить!

- Я нікуди не поїду, а тим паче не стану виходити заміж,- протестую.

- Марго, мене твоя думка не цікавить, - ніяк не реагує на мій супротив. - Для усіх цей шлюб буде вигідний. Я з'єднаю свій бізнес із  надійним партнером, а тебе це врятує від помилок.

- Від яких ще помилок! - встаю на ноги та відчуваю, як червоніють мої щоки. - Що ти маєш на увазі?

- Ось ти зібралася сьогодні на день народження та не дай Боже повториш долю своєї непутящої матері, а тобі потім хіба треба мати сюрприз у вигляді дитини? - звужує тато очі до щілини, а мені цієї миті хочеться дати йому ляпас за такі бридкі слова.

- А нічого, що….

Я хочу сказати, що він також винний у тій історії, але замовкаю. Все ж таки чолові переді мною мій батько. Який би він не був, але я маю мати до нього хоч краплю поваги. На очі набігають сльози, які уже котяться щоками. Вони обпікають.

- Що? - апатично питає. - Хочеш мене звинуватити? Я навіть не приховую, що на тому святі був п'яним та особливо не вибирав дівчину на ніч.

І навіщо таке мені говорити? Це знущання! Я і без того знала, що небажана для нього, але для чого так напряму раните серце?

- І хтось може скористатися тобою, або сама утнеш дурницю, - продовжує. - А даний шлюб стане для тебе гарантом гарного життя. Маргарито, все для твого блага.

- Я нікуди не поїду, - впевнено повторюю. - Краще, тату, йди з моєї квартири!

Але він не рухається. Сидить та незворушними очима дивиться на мене, а коли проходить секунд десять, то розмикає свої тонкі вуста та каже:

- Значить поїдеш силою. Я з тобою панькатися не стану.