Читати книгу - "Моє новорічне диво, Оксана Мрійченко"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Оля наче загіпнотизована дивилася в сині очі Богдана і мовчала. Від чоловічих долоней розповсюджувалося приємне тепло, яке проникало під тканину святкової блакитної сукні та нагрівало шкіру дивним жаром. Оля танула наче сніжинка в обіймах боса. Богдан знову посміхнувся, вивчаючи поглядом її обличчя. Оля згадала, що треба привітатися. Але в мозку яскравим спалахом промайнула зовсім інша думка.
— Бабій!
Обличчя Богдана змінилося за долю секунди. Посмішка зникла, а сині очі перетворилися на дві крижинки. Оля усвідомила, що промовила це слово вголос. І зрозуміла, що Богдан почув його навіть крізь гучну музику. Серце зупинилося в грудях, а перед очима пронеслося все життя. Оля вже відкрила рота, щоб перепросити, але не встигла. Богдан хмикнув, випустив дівчину з обіймів і рушив геть. Оля підхопила зі столу келих з шампанським і залпом осушила його. Не допомогло. Язик неначе пекло вогнем від сказаного.
— Оу, хтось пішов у наступ? — поруч з Олею з’явилася усміхнена Аня. — Про що розмовляли з Богданом?
— Я його бабієм назвала, — видихнула Оля, підхопивши другий келих з шампанським. — Прямо в очі.
— Не розігруй, я не поведуся, — Аня засміялася, проте кинувши погляд на розпашіле обличчя подруги враз стала серйозною. — Оль, ти що? Серйозно?!
— Я привітатися хотіла. А ляпнула інше. Він мене тепер звільнить, Ань?
— Ну, зараз не звільнить. Завтра тридцять перше грудня і вихідний. А потім Новий рік і все таке… Може воно йому забудеться після свят.
— А ти б таке забула? — Оля осушила келих шампанського, який тримала в руках. — Чому я така нездара?
— Ти не нездара, — засміялася Аня. — Ти диво, Оль! Унікальне. Не налягай так на шампанське, тебе ж миттю розвезе. Ходімо краще танцювати.
Оля слухняно рушила за подругою до танцмайданчика, але веселитися більше не хотілося. Дівчина постійно крутила головою, шукаючи поглядом Богдана. Така ідіотська ситуація могла статися лише з нею. Що тепер робити? Як помиритися з новим босом? А може він дійсно забуде все після свят?
Потанцювавши з Анею, Оля повернулася до фуршетного столу та нагородила себе ще двома келихами шампанського. Відчуття сп’яніння не було, але серце огорнулося сумом. Оля раптом стала почуватися зайвою на корпоративі. Захотілося додому. Загорнутися в ковдру, поспати. А зранку прокинутись і усвідомити, що вся ця ідіотська ситуація з Богданом була лише сном. Оля швидко знайшла Аню та оголосила їй, що їде додому.
— Вже? — Аня тихо зітхнула. — По мене Сашко приїде через годинку. Побудь ще, Оль. А ми тебе додому підкинемо.
— Не хочу. Я втомилася, Ань.
— Ну добре. Давай хоч проведу тебе. В таксі посаджу.
— Я сама, — Оля чмокнула подругу в щоку. — З прийдешнім тебе. Веселися.
Натягнувши пуховик, Оля намотала на нього свій білий шарф і рушила до виходу. Настрій був кепським, а бажання поспати ставало все сильнішим. Дівчина покинула клуб та опинилася на вулиці. З неба досі сипався густий сніг. Оля глибоко вдихнула морозне повітря, зробила крок вперед… І раптом відчула, що тіло трохи повело убік. Дівчина змахнула руками і завмерла в позі акробата, який ходить по натягнутому канату. Здається, шампанського було забагато. В стінах клуба Оля зовсім не почувалася захмелілою. Але на свіжому повітрі ноги чомусь відмовлялися тримати тіло у вертикальному положенні.
Позаду тихо відчинилися двері будівлі клуба, але Оля не стала озиратися. Натомість обережно зробила крок уперед, помітивши на протилежному боці порожньої вулиці машину з шашечкою таксі. Ноги слухалися неохоче. Проте Оля повільно робила крок за кроком, тримаючи рівновагу витягнутими руками.
— Настільки слизько? — пролунав позаду знайомий оксамитовий голос.
Оля зойкнула від несподіванки та автоматично розвернулася, втрачаючи рівновагу. Погляд встиг зачепитися за високу постать Богдана в розстебнутому чорному пальті, а потім ноги підвели остаточно. Дівчина відчула, що падає, але не впала. Бо її знову підхопили сильні чоловічі руки, рятуючи від падіння. Вдруге за цей вечір. Оля підняла очі і побачила прямо над собою обличчя Богдана. В напівтемряві вулиці воно здавалося ще сексуальнішим. Мозок остаточно поплив кудись у небуття, а реальність раптом стала здаватися сном. Оля посміхнулася. Добре, що вона спить. Бо у снах можна робити те, на що ніколи не вистачить сміливості у звичайному житті.
— Здається хтось перебрав шампанського, — Богдан усміхнувся, тримаючи дівчину в обіймах. — Ну і куди ж ти зібралася в такому стані, чарівна нахаба?
— Сам ти… нахаба, — Оля чомусь згадала слова Ані, розчиняючись у його синіх очах. — А я диво!
— Новорічне? — Богдан хмикнув, міцніше притискаючи її до себе. — Де живеш?
— Не скажу, — Оля підняла руку і замріяно посміхнулася, ніжно торкаючись пальчиками колючої чоловічої щоки. — Чому ти такий гарний? Бос не повинен бути таким красунчиком. Це небезпечно.
— Бачу шампанського було багато, — Богдан знову усміхнувся. — Ходімо, диво! Відвезу тебе додому.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моє новорічне диво, Оксана Мрійченко», після закриття браузера.