Читати книгу - "Оманливе кохання, Ангеліна Кріхелі"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Колишній чоловік власною персоною сидів у її улюбленому і тому добряче потертому кріслі біля вікна. Виглядав він при цьому так, ніби йому ітреба було бути тут, а зовсім не зі своєю коханкою. Адже саме з нею Варвара застала його на шлюбному ложі рік тому. Оговтавшись від потрясіння, вона тоді наступного ж дня змінила номер телефону і подала на розлучення. Ось тільки з’їхати швидко не вдалося. Виявилося, що взята спільно в іпотеку квартира все ще не виплачена, всупереч запевненням чоловіка. Продати її неможливо. Отже, і роз’їхатися швидко не вийде.
Звісно, до фірми, створеної свого часу з нуля спільними зусиллями, де вона очолювала фінансовий відділ, іти тепер не хотілося. Бачитися щодня з довгоногою секретаркою-розлучницею – сумнівне задоволення. Отже, треба було вирішити відразу два глобальних питання – житло і робота.
Деякий час накопичені кошти могли б рятувати її, але вони не нескінченні.
Втім, Веніамін тоді з’явився з покаянням і запропонував їй залишитися в квартирі з обіцянкою сплатити десять відсотків іпотечних внесків, що залишилися. Як моральні збитки, зрозуміло.
Повагавшись трохи, Варя погодилася. Практичність перемогла образу. Що толку плекати на вулиці поранену гордість і розбите кохання?
Але запевнення в коханні та благання про прощення пройшли повз її вуха. Зрада зворотного ходу не має.
За місяць випадкова зустріч із колегою принесла їй новину про звільнення тієї самої красуні. Варя з подивом виявила, що не відчуває зловтіхи обдуреної дружини від відновлення справедливості. Навіть шкода стало дівчиська. Але й старе почуття до чоловіка не сколихнулося. Начебто померло чи заснуло все всередині. Вона і раніше вважала себе жінкою, не здатною на гарячі почуття. А тепер і крихти тліючого вугілля згасли.
А ось Веня здаватися не хотів і періодично заходив додому під різними пристойними приводами. Варя незлобиво насміхалася з нього, виявивши незабаром, що швидко навчилася жити наново, а його спокійно може сприймати як друга із спільним минулим. У нього так не виходило. Тому чоловік періодично заводив шарманку із піснею про відновлення сімейного життя. Документи про розлучення його запал теж не остудили.
– Варюсю, ну помилилася людина, ну з ким не буває...
– Зі мною, – відрубала Варя і сердито глянула на вже колишнього чоловіка.
Тепер ось він знову в її кріслі, з її квартою у руках, у її квартирі. Після виплати іпотеки він офіційно оформив дарчу, повернувшись на якийсь час до своїх батьків. Адже чудово знав, що Варі повертатися нема куди.
– Веню, – втомлено простягла жінка, ставлячи сумки на стіл до того, як він схаменувся і кинувся допомагати їй. – Ну що знову сталося? Ми ж усе з тобою обговорили і давно домовилися, що ти прийдеш тільки із запрошенням на твоє весілля. Влаштуй нарешті своє особисте життя.
– То я для цього і прийшов! – радісно обізвався екс-чоловік.
– Для чого? На весілля запросити? – похмуро поцікавилася Варвара.
– Ні-і, життя влаштовувати. З тобою.
На підтвердження своїх слів він жваво закивав головою.
Варя зрозуміла, що це надовго. Покірно зітхнула і попрямувала готувати обід. Ну хоч когосьнагодуватиме.
Готувати вона любила і вміла робити це зі смаком та душею. Веня любив усе це поїдати. З не меншим смаком та душевністю. Колись її це зворушувало, здавалося фрагментом сімейної ідилії.
Струснувши головою, відігнала сумні спогади.
– Нагодувати можу, – прямо сказала вона. – А більше мені дати нічого.
– Ну ми ж тепер квити, – вдоволено хмикнув чоловік, сідаючи на барний стілець біля стійки.
Варя насупилась, відклала продукти йобернулася до гостя, уперши руки в боки.
– Я тобі не зраджувала, – звузивши очі, пішла в наступ. – Мій Роман із Ростиславом трапився через півроку після нашого розлучення.
– Ну і що? Не бачу різниці, – як завжди спокійно і безтурботно заявив колишній, постукуючи пальцями по стільниці.
Після того, як він з’їхав, Варя закотила ремонт і переробила все на власний розсуд. Новий стиль чоловікові подобався, але тепер він уже не почував себе на власній території.
Варя тільки відмахнулася. Сперечатися з ним безглуздо.
Зате в пам’яті послужливо сплив образ чоловіка, з чиєю допомогою вона збиралася подолати душевні муки про розбите сімейне життя. Щоправда, натомість зіткнулася із ще однією зрадою, остаточно вирішивши більше ніколи чоловікам не вірити.
Залишивши обидві фізіономії в минулому, Варя стала твердішою, сильнішою, впевненішою в собі. І ще самотнішою.
Тяжко зітхнувши, жінка важко опустилася на стілець навпроти Веніаміна.
– Що ти мені душу травиш щоразу? Ну зникни ти, будь ласка, – благала вона. – Ти мені не кохання нагадуєш, а власну неспроможність. Чомусь дозволяють собі мужики брехати мені.
Веніамін відразу став серйозним і співчутливо погладив її долоню.
– Варюню, я тебе кохаю й досі. Ну спробуймоще раз. Адже все одно не складається у нас з іншими...
– Так ось у чому справа! – Варвара підвела голову і розсміялася. – Ну розповідай, нещасний Донжуане, з ким у тебе цього разу не трапилося великого та світлого почуття.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оманливе кохання, Ангеліна Кріхелі», після закриття браузера.