Читати книгу - "Гауф. Переклади, Олександр Олесь"

Раз колись, вранці, коли Агафці не було дома, якийсь собачка підскочив до Мука, схопив його зубами за вбрання і став тягти кудись за собою. Маленький Мук любив цього собачку, грався з ним, і на цей раз не хотів йому зробити нічого неприємного і пішов за ним.

Цуцик попереду потяг його в спальню Агафці, а потім в сусідню кімнату, і як здивувався Мук, коли угледів, що зараз він стоїть у тій кімнаті, де йому так хотілося побувати.

З цікавістю він почав нишпорити всюди, сподіваючись натрапити на золото або на щось інше, не менш коштовне, але крім лахміття та старовинної посудини там нічогісінько не було.

А проте одна з хрусталевих речей була настільки гарна, що мимоволі приковувала увагу. Мук узяв її в руки і став вертіти, не помітивши, що вона прикрита покришкою, яка раптом злетіла і розбилася на дрібні черепочки.

Довго стояв над нею Маленький Мук, тремтячи від жаху. Тепер лишалося одне: якомога швидше тікати від бабиних стусанів. Угледівши б кутку пару величезних черевиків, Мук, за порадою собачки, швидко перемінив їх на свої, які були вже досить підтоптані, взяв паличку з левиною головкою і вийшов з кімнати.

Потім він накинув плащ, обмотав голову батьківською чалмою, засунув за пояс стилет і - давай бог ноги.

Біг він так швидко, як ще ніколи не бігав, ніяк навіть не міг спинитися.

Згодом він помітив, що це залежало від його черевиків, які все сунулися вперед і вперед, не звертаючи уваги на втому карлика.

Як не хотілося Мукові стати і відпочити, але він не міг. Розсердившись, карлик крикнув: «Стійте!» Черевики стали. Маленький Мук у знемозі впав на землю і в ту ж хвилину заснув.

Уві сні йому приснився той самий собачка, який завів його в кімнату Агафці. «Любий Муку! - прошепотів він карликові на вухо. - Ти зовсім не вмієш поводитися з черевиками. Коли треба тобі йти, то варто лише тричі покрутитися на одному закаблуці, і ти підеш куди слід, а паличкою знаходитимеш скарби. В тому місці, де закопане золото, вона сама стукне тричі, а де срібло - двічі».

Прокинувшись, він довго думав про такий надзвичайний сон і рішив попробувати. Обувши черевики, він підняв ногу і став вертітися на закаблуці, але величезна голова перехиляла його то сюди, то туди, і він декілька разів мусив падати прямо носом, одначе це його не спинило, і він, якось тричі перевернувшись на закаблуці, захотів побувати в найближчім великім місті. Черевики разом з ним піднялись у повітря і швидше вітру понесли його попід хмарами. Не встиг він добре й опам’ятатися, як був уже в місті біля королівської палати. Вартовий, що стояв біля брами, спитав - що йому треба.

- Я хотів би найнятися до короля за скорохода,- відповів Мук.

- Ти з своїми куцими ніжками хотів би бути скороходом? Та геть собі, поки не битий, бо у мене зовсім немає часу розмовляти з кожним дурнем!

Мук хотів уже попрощатися і піти, але його угледів дозорець над палатою і сказав, що він чув усю розмову і, зацікавившись, іде до короля розповісти йому про цю пригоду.

Король, як людина веселої вдачі, схотів себе потішити. Для забавки він вибрав луку, щоб усі могли добре бачити, і, скликавши всю родину і всю свою челядь, послав по Маленького Мука. Мук прийшов і низько вклонився. Угледівши карлика, люде не могли вдержатися від сміху та галасу, одначе Мук на це не звернув ніякої уваги і став врівні з другим скороходом, щоб бігти.

Спочатку скороход наче став переганяти Мука, але швидко Мук, за допомогою своїх черевиків, догнав і обігнав свого супротивника, прибіг, куди було призначено, значно раніше. Всі від задоволення почали бити в долоні і голосно кричати: «Слава Маленькому Муку, переможцю в біганні наввипередки». Сам король, покликавши Мука, сказав йому ласкаво: «Я роблю тебе своїм лейб-скороходом; ти завжди мусиш бути при моїй особі. Жалування матимеш по сто червінців на рік і обідатимеш разом з моїми головними слугами».

Мук був на сьомому небі. Він думав, що нарешті найшов щастя, якого так довго шукав, і почував себе якнайкраще.

Одначе другі його не полюбили. Їм було не до вподоби, що якийсь непоказний і нікому не відомий карлик зразу зайняв таку високу посаду. Мук це помічав і часто журився.

Раз увечері Мук пішов погуляти, взявши з собою свою дивну паличку, і непомітно для самого себе зайшов у саму дальшу частину саду, куди рідко кому доводилося навіть заглядати. Коли це раптом паличка його затремтіла в руці і тричі стукнула об землю.

Мук зразу ж зрозумів, що це значило, і, вийнявши негайно стилета, зробив знаки на деревах і пішов у палату. Дождавшись ночі, він узяв заступ і, вернувшись у сад на те саме місце, став копати. І копав він не дурно. Через кілька хвилин він знайшов горщик, наповнений червінцями. Набравши їх у кишені, він весело пішов у свою кімнату і сховав їх під подушки, сподіваючись задобрити всіх тих, хто до його ставився вороже. Але Мук помилився.

- Це не справжні гроші,- казали вони.

- Ні, справжні,- не згоджувався скарбничий.- І я певен, що карлик украв їх з царської каси.

Коли чутки про те, що Маленький Мук розбагатів і сіє грішми, дійшли до короля, то король більше ніж здивувався, і звелів стежити за кожним кроком карлика, щоб піймати його в самий мент злочину.

А Мук другої ночі, нічого не думаючи і не гадаючи, пішов собі любесенько в садок, щоб знову набрати червінців. Коли б він обернувся назад, то побачив би, що за кожним його кроком пильно стежать дозорець над кухнями і скарбничий. І ледве карлик нагнувся над червінцями, як вартові кинулися на його, зв’язали і одвели до короля.

Король спав і дуже розсердився, коли його збудили. Але дізнавшись про причину такої нечемності, він встав і почав допитувати свого лейб-скорохода.

Горщик з золотом був викопаний з землі і поставлений біля ніг короля з заступом і одежею карлика, а скарбничий заявив, що Мука вони піймали на місці злочинства