Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

Свобідну думку краплю до краплини

Збирав. Де тільки людський смілий дух

Вривався на заказанеє поле

Релігії, де тільки бунтувалось

Гарячеє чуття проти тиранства

Містерій, церемоній, догм, де тільки

Найвища та людськая здібність - сумнів

До брам святилищ термосилась, тайно

Основи їх підкопувала,- всюди

Я вслід їх біг, любовно їх леліяв,

Мов перли многоцінні їх збирав

В один вінок. Лукрецій і Джордано,

Сервет і Таціт, Соцін, Ціцерон

І Лукіан і многі-многі інші.

Старі й новії вільнодумці, чесні

Борці свобідної, плідної мислі,

І їх великі спільники - учені-

Відкривачі, дослідники природи -

Колумб, Копернік, Кеплер, Тіхо Браге -

Ось спільники мої, мої майстри

І вчителі!

Та я не вдовольнився

Їх світлим товариством, їх словами,

Що покріпляють духа, мов уліті

Вода погожа. Мов шпіон воєнний,

Розвідав я безстрашно і старанно

Табо́р ворожий, прокопавсь терпливо

Крізь ту гору туману та безглуздя,

Що звесь традиція церковна. В’ївся

В отих прославлених отців церковних -

Тертулліана, Йвана Златоуста,

Григоріїв аж трьох і Августіна,

Єроніма й Аквінського Тому.

Провчив собори їх і ритуали,

Слідив єретиків останки, з жалем

Поклонювався тіням Бардезана

Та Манеса, Пелагія та Цельза,

Своє завзяття гартував у крові

Вальденсів, альбігойців та морисків,

При стосах, на котрих горіли ясні

Зірниці думки вільної - Молей,

Джордано та Сервет і много інших.

Та й се ще все мене не вдовольнило,

І поза світ жидівсько-християнський

Я вилетів, провчив Коран турецький,

Хапав звістки про Будду, Зороастра,

Ваала і Мелькарта, Озіріса

Й Ізіду, про Конфуція і Тао

І про ті темні, дивоглядні віри

Людей півдиких, що гадюкам служать,

Медведів, риб та крокодилів чтять,

Що моляться до птахів, до каміння,

Дерев та рік, що бога свого б’ють,

Коли їм просьби не сповня. Усе те

Я прослідив, накільки міг. Я пильно

Прислухувався повіркам людей

Освічених, що, мов недобитки

Замерклого поганства й дико́сті,

Осталися до наших ще часів.

І бачив я, як люди вірять в сни,

В приміти, в добрі й злії дні, у вплив

Планет і зір, у чари і закляття.

І ось се все я звів укупу, стяг

Всі докази, якими споконвіку

Змагались люди доказать собі

Існу́вання богів, одного бога,-

І всі ті докази на прах розбив.

У сімдесят сім тез зібрав я їх,

І кожда з них, на доказах оперта,

Кінчиться окликом горди́м, побідним,

Мов голос труб воєнних: Non est Deus. 2

Та не досить, що ту святу, найвищу

І всемогучую істоту я

Зіпхнув з престолу, що й престол її

І небо все у безмір світовий

Розвіяв,- я на тім не зупинився.

Я й привид сам найвищої істоти,

Ту фікцію зловіщу та кроваву,

Що звуть Єгова, Аллах, Брама, Зевс,

Ра, Бааль, Фетиш, Бог,- я розібрав

Її по ниточці і показав,

Що не ся фікція, не жаден бог

Не сотворив з нічого чоловіка

На образ свій і на свою подобу,

Але противно, чоловік творив

Богів з нічого, все на образ свій

І на свою подобу. Чорний негр

Творив їх чорних, людоїдів бог

Був людоїдом, многоженців бог

Був многоженцем, бог злодіїв крав,

А бог філософів високі думи

І загадки видумував, робив

З людьми експерименти рахункові.

Non Deus hominem sed homo Deum

Ex nihilo creavit 3 - в сих словах

Лежить здобуток весь моєї праці,

Науки й думки. В них Америка

Моя, і з ними перейде в потомність

Ім’я моє. За них колись потомки

Благословить будуть мене, поставлять

В ряді побідників великих, що

Помалу, крок за кроком, увільняли

Людей від споконвічних пут, від тьми

І варварства. О, щоб хоч в віщім сні

Я міг зирнуть на ті часи, коли

Се вилеліяне дитя моє,

Сей скарб душі моєї буде міг

Свобідно, ярко в сонячному світлі

Пишатися! Коли у школах діти,

На торжищах дорослі мужі явно,

Свобідно зможуть повторять те слово!

Ох, та далекий ще, мабуть, той час!

І не Мойсей я, щоб з вершка гори

Зирнути міг в обіцяную землю,

В котру веду людей, а сам ніколи

Ввійти не можу. Скорбна доля наша,

Людей, що прокладають новий шлях

Будущини, відвічні скали ломлять,

Обалюють відвічнії запори.

Вони звичайно, як Самсон той, гинуть

В момент побіди і не бачать навіть

Побіди тої. Христофор Колумб

Вертав в кайданах із Нового світу,

Котрий відкрив. Та він ще щасливіший

Сто раз від мене. Він відкрив таке,

Що міг усім невірним показати,

Чого ніяка злоба ні ненависть

Сховати не могла. А я? Моє

Відкриття - пустота, ніщо в тім місці,

Де досі всього бачили основу.

Моє відкриття - воля і простір,

Котрий заповнювати треба трудом

І дослідом століть. Моє відкриття -

Се не мета, лиш шлях, котрого краю

Не видно; не спокій для втомлених,

Але товчок могучий для міцних,

Для руху й поступу; не певність та

Лінива, що хапається одного

Й лежить на тім, неначе пес на сіні,-

А сумнів, критика і дослід правди,

І думка та, що всеї правди нам,

Дрібним атомам, не вловить ніколи.

Написано в р. 1885.

(Легенда)

(Посвячую пам’яті

мого незабутого батька

Якова Франка)

В любві у всіх богів і у людей

В могучім Римі виростав колись

Валентій. Все дали йому боги,

Чим людська