Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."
- Жанр: Класика
- Автор: Франко І. Я.
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Франко І. Я.
ПОЕМИ
Том 5
зібрання творів
у 50-ти томах
Звичайно - крадене.
Тарас Шевченко.
Коли правда те, що головне значення поезії в тім лежить, що вона розширює нашу індивідуальність, збагачує душу такими враженнями і почуваннями, яких вона не зазнала би в звичайнім житті або не зазнала би в такій силі і ясності, то думаю, що передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями.
В такій думці я подаю нашій громаді отсі поеми. Дві перші належать до найстарших продуктів людського слова і людської творчості, які дійшли до наших днів. «Істар» - се виривок із старовавілонської космогонічної епопеї, що була зложена на яких 2000 літ перед Христовим різдвом і мала головною темою геройські діла і пригоди вавілонського національного героя Гішдубара (Німрода). Богиня Істар (ранішня зірниця) грає в тій поемі визначну роль, а епізод про її зступлення до аду належить до найліпше захованих частин вавілонської поеми. Те, що подано ось тут, се по змозі вірний і дослівний переклад вавілонського тексту; тільки деякі уступи додані мною для заповнення люк. Попри всю наївність старезної старовини ми бачимо тут величну символіку любові; новочасні символісти мають дуже давніх предків.
Друга поема «Сатні і Табубу» може вважатися прародичкою сучасної новели, дарма що написана була яких 200 або 250 літ перед Христом. Се також є один епізод із більшої цілості - оповідання про царевича Сатні-Хамоїса, що зрештою дійшло до нас без початку. Сила сліпої любові у мужчини і жіночої кокетерії ледве чи була коли змальована такими простими і сильними рисами, як у тім єгипетськім творі. І тут я даю по змозі вірний переклад, не додаючи від себе ані слова, крім остатніх двох рядків, що заступають місце іншого, казочного закінчення в оригіналі, де Табубу в остатній хвилі переміняється в страшну почвару.
Дальші три поеми побудовані на основі західноєвропейських середньовікових оповідань. Пайка моєї власної праці в тих творах неоднакова. Коли в «Біднім Генріху» я міг покористуватися майже зовсім чужими взірцями, то в «Поемі про білу сорочку» мені прийшлося надати оповіданню весь колорит, а в «Похороні» і ще дещо більше. Зрештою в увагах до кожної поеми я подаю її джерела, а хто цікавий, може з них виробити собі поняття про те, що в них є мойого, а що я знайшов уже готове.
Може, зустріне мене закид, пощо я літаю фантазією в такі далекі часи і краї, чому не співаю про сучасне і близьке? Винуватий! Та що пораджу на се? Як умію, так пію. Зрештою думаю, що не в тім річ, з якої бочки бере поет напій, що подає свойому народові, а в тім, який напій він подає йому, чи чисте покріпляюче вино, чи наркотик на приспання. Я наркотиками не шинкую.
Текст отсеї поеми, котрої зв’язок з епосом про Гішдубара не є ще докладно вияснений, заховався на глиняній табличці, що була зладжена для бібліотеки ассірійського царя Ассурбаніпала і в наших днях з руїн його палати відкопана англічанами. Віднайдено сю табличку, розбиту на кілька шматків, 1873 р. Я користувався німецьким перекладом її тексту, який опублікував з коментарем Е. Шрадер (Dr. Eberhard Schrader, Die Höllenfahrt der Istar, ein altbabylonisches Epos, nebst Proben assyrischer Lyrik, Giessen, 1874), а також французьким перекладом Росні (I. К. Rosny, Textes originaux, Égyptiens et Semites, Paris, 1895). Початок і люку в другій частині доповнив я сам, користуючися уривками і зворотами оригінального тексту.
I
Поміж небом і землею
День і ніч блукає Істар,
День і ніч ридає гірко,
Небо б’є своїм риданням,
А сльозами землю мочить.
Далі перед батьком своїм,
Перед Сіном, 1 стала Істар
І ламає білі руки,
І говорить теє слово:
«Горе, горе, батьку Сіне!
Розранила в мене серце,
Розранила в мене душу
Злая відьма завидюща,
Аллата, землі богиня!
На моє вона кохання
Обернула злюще око,
На героя Еабані.
І наслала скорпіона,
Що вжалив його у ногу
І звалив чудову квітку;
Із престолу золотого
Повалився геній земний.
І лишилось сиротою
Сонце ясне, чисте поле,
І ріка, й ліси дрімучі.
Вхопила та чорна відьма,
Вхопила моє кохання,
Понесла в свій дім глибокий,
В непросвітную безодню».
Пригорнув до себе доню
Батько Сін, втирає сльози
І говорить теє слово:
«Не ридай, моя дитино!
Адже знаєш, що всесильна
Мати є землі богиня,
Що й богам непереможні
Є святі її закони».
Та ще дужче заридала
Істар, ясная богиня,
І ламає білі руки,
І говорить теє слово:
«Ні, якії ж то закони?
Се є зависть тої відьми,
Се погана, низька злоба!
Не покину я ридання,
Не зупиню сліз потоку
І думками не спочину,
Поки з темного пробутку
Не добуду друга свого.
Я піду, піду, мій батьку,
В непросвітную безодню,
Стану їй самій до ока,
Кину їй в лице докором.
Поборюся з нею, батьку,
Та не силою ручною
І не зброєю зо спіжу,
Але серцем і чуттям».
І пішла блискуча Істар,
І всі думи, всі бажання
Обернула в ту країну,
Відки вороття немає;
В той далекий край гнилизни.
Істар, Сінова дочка,
Обернула весь свій помисл
На те сховище зотління,
На житло Іркалла, 2
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 5, Франко І. Я.», після закриття браузера.