Читати книгу - "Вишневий сад"

Д у н я ш а. їдуть! Що ж це зі мною... похолола вся.

Лопахін. їдуть, справді. Ходімо зустрічати. Чи пізнає вона мене? П'ять років не бачились.

Дуняша (хвилюється). Я зараз упаду... Ой, упаду!

Чути, як до будинку під'їжджають два екіпажі. Лопахін і Дуняша хутко виходять. Сцена порожня. В сусідніх кімнатах починається шум. Через сцену, спираючись на наличку, поквапливо проходить Ф і р с, який їздив зустрічати Любов Андріївну; він у старовинній лівреї і. у високому капелюху; щось до себе говорить, але не можна розібрати жодного слова. Шум за сценою все збільшується. Голос: "Ось пройдемо тут..." Любов Андріївна, Аня і Шарлотта Іванівна в собачкою на ланцюжку, зодягнуті по-дорож-" ньому. Варя в пальті і хустці, Гаев, Симеонов-Пищи к, Лопахін, Дуняша з клунком і парасолькою, служниця з речами — всі йдуть через кімнату.

Аня. Пройдімо тут. Ти, мамо, пам'ятаєш, яка це кімната?

Любов Андріївна (радісно, крізь сльози). Дитяча!

Варя. Як холодно, у мене руки заклякли. (До Любові Андріївни). Ваші кімнати, мамонько, біла й фіолетова, такими ж і залишились.

Любов Андріївна. Дитяча, мила моя, прекрасна кімната... Я тут спала, коли була маленькою... (Плаче). І зараз я мов маленька... (Цілує брата. Варю, потім знову брата). А Варя, як і раніше, все така ж, на черницю схожа. І Дуняшу я впізнала... (Цілує Дуняшу).

Г а е в. Поїзд спізнився на дві години. Га? Які порядки?

Шарлотта (Пищикові). Моя собака і горіхи їсть. Пищик (здивовано). Ви ж подумайте!

Виходять усі, крім Ані й Дуняші.

Дуняша. Ми вже ждали, ждали... (Знімав з Апі пальто, капелюх).

Аня. Я не спала в дорозі потири ночі... тепер змерзла дуже.

Дуняша. Ви поїхали у великий піст, тоді сніг був, мороз був, а зараз? Люба моя! (Сміється, цілує її). Ждала; ждала вас, радість моя, зіронько... Я скажу вам зараз, жодної хвилинки не можу стерпіти...

А н я (мляво). Знову що-небудь...

Дуняша. Конторник Єиіходов святої сватав мене.

А ня. Ти все своєї... (Поправляє волосся). Я розгубила всі шпильки... (Вона дуже стомлена, навіть хитається).

Дуняша. Я вже не знаю, що й думати. Він мене кохає, так кохає!

Аня (дивиться в свої двері, ніжно). Моя кімната, мої вікна, ніби я й не виїздила. Я вдома! Завтра вранці встану, побіжу в сад... О, якби я змогла заснути! Я не спала всю дорогу, мучив мене неспокій.

Дуняша. Позавчора Петро Сергійович приїхали.

Аня (радісно). Петя!

Дуняша. В лазні сплять, там і живуть. Боюсь, кажуть, завдати клопоту. (Глянувши на свій кишеньковий годинник). Треба б їх розбудити, та Варвара Михайлівна не веліла. Ти, каже, його не буди.

Входить Варя, на поясі у неї в'язка ключів.

Варя. Дуняшо, каву мерщій... Мамонька просить кави. Дуняша. Зараз. (Виходить).

Варя. Ну, хвалити бога, приїхали. Знову ти вдома. (Лащачись). Серденько моє приїхало! Красуня приїхала! Аня. Натерпілась я. Варя. Уявляю!

Аня. Виїхала я на страсному тижні, тоді було холодно. Шарлотта всю дорогу торохтить, показує фокуси. І навіщо ти мені Шарлотту накинула...

Варя. Негоже ж тобі одній, серденько, їхати. В сімнадцять років!

Аня. Приїздимо до Парижа, там холодно, сніг. По-французькому я розмовляю жахливо. Мама живе на п'ятому поверсі, приходжу до неї, а в неї якісь французи, дами, старий патер з книжкою і повно диму, так незатишно. Мені враз стало так шкода мами, так шкода, я охопила її голову, стисла руками й не можу випустити. Мама потім все ластилась, плакала...

Варя (крізь сльози). Не кажи, не кажи...

А н я. Дачу свою біля Ментони вона вже продала, у неї нічого не залишилось, нічого* У мене теж не залишилось жодної копійки, ледь доїхали. І мама не розуміє! Сядемо на вокзалі обідати, і вона замовляє найдорожче і на чай дає лакеям по карбованцю. Шарлотта теж. Яша так само замовляє собі порцію, просто жахливо. У мами ж лакей Яша, ми його привезли сюди...

Варя. Бачила негідника.

А н я. Ну що, як? Проценти сплатили?

Варя. Де там!

А н я. Боже мій, боже мій...

Варя. В серпні будуть продавати маєток...

А н я. Боже мій...

Лопахін (зазирає у двері і мекає). Ме-е-е... (Відхо* дить).

Варя (крізь сльози). От так би й вдарила його. (По-* грожу є кулаком).

Аня (обіймає Варю, тихо). Варю, він посватався? (Варя заперечливо хитає головою). Він же тебе кохає... Чому ви не освідчитесь, чого ви чекаєте?

Варя. Я так гадаю, нічого у нас не вийде. У нього справ багато, йому не до мене... і уваги не звертає. Бог з ним, тяжко мені його бачити... Всі говорять про наше весілля, всі вітають, а насправді нічого нема, все немов сон... (Іншим