Читати книгу - "Вишневий сад"

ВИШНЕВИЙ САД

Комедія на чотири дії

ДІЙОВІ ОСОБИ:

Раневська Любов Андріївна, поміщиця.

Аня, її дочка, 17 років.

В а р я, її приймачка, 24 років.

Гаєв Леонід Андрійович, брат Раневської.

Лопахін Єрмолай Олексійович, купець.

Трофимов Петро Сергійович, студент.

Симеонов-Пищик Борис Борисович, поміщик.

Шарлотта Іванівна, гувернантка.

Єпіходов Семен Пантелеймонович, конторник.

Дуняша, покоївка.

Фірс, лакей, старик 87 років.

Я ш а, молодий лакей.

Перехожий.

Начальник станції.

Поштовий чиновник.

Гості, слуги.

Дія відбувається в маєтку Л. А. Раневської. ДІЯ ПЕРША.

Кімната, яка й досі називається дитячою. Одні з дверей ведуть до Аниної кімнати. Світанок, незабаром зійде сонце. Вже травень, цвітуть вишні, але в саду холодно, приморозок. Вікна в кімнаті зачинені.

Входять Дуняша з свічкою і Лопахін з книжкою в руці.

Лопахін. Прийшов поїзд, слава богу. Котра година?

Дуняша. Скоро друга. (Гасить свічку). Видно вже.

Лопахін. На скільки ж це спізнився поїзд? Години на дві принаймні (Позіхає і потягується). А я, бач який, таку дурницю утнув! Навмисне приїхав сюди, щоб на станції зустріти, і на тобі — проспав... Сидячи заспув. Досада... Хоч би ти мене розбудила.

Дуняша. Я думала, що ви поїхалп. (Прислухається). Ось, здається, вже їдуть.

Лопахін (прислухається). Ні... Багаж одержати, те, се..,

Пауза.

Любов Андріївна прожила за кордоном п'ять років, не знаю, яка вона тепер стала... Хороша вона людина. Легка, проста людина. Пам'ятаю, коли я був хлопчиком років п'ятнадцяти, мій батько покійний — він тоді тут в-а селі в крамниці торгував — ударив мене в лице кулаком, кров пішла з носа... Ми тоді разом прийшли чогось у двір, і він напідпитку був. Любов Андріївна, як зараз пам'ятаю, ще молоденька, така худенька, підвела мене до умивальника, ось у цій самій кімнаті, в дитячій. "Не плач, каже, мужичок, до весілля загоїться..."

Пауза.

Мужичок... Батько мій, правду кажучи, мужик був, а на мені ось біла жилетка, жовті черевики. Із свинячим писком та в калачний ряд... Тільки і того, що багатий, грошей до біса, а коли подумати й розібратися, то мужик мужиком... (Гортає книжку). Читав ось книжку і нічогісінько не зрозумів. Читав і заснув.

Пауза.

Д у н я ш а. А собаки всю ніч не спали, чують, що хазяї їдуть.

Л о п а х і н. Чого ти, Дуняшо, така...

Д у н я ш а. Руки трусяться. Я зомлію.

Л о п ах і н. Надто вже ти тендітна, Дуняшо. І одягаєшся, як панночка, і зачіска теж. Так не можна. Треба себе пам'ятати.

Входить Єпіходов з букетом; він у піджаку і в блискучих чоботях, які дуже риплять; увійшовши, він упускає букет.

Єпіходов (піднімав букет). Ось садівник прислав, каже, в їдальні поставити. (Віддає Дуняші букет). Л о п а х і н. І квасу мені принесеш. Ду н я ш а. Слухаю. (Виходить).

Єпіходов. Зараз приморозок, три градуси морозу, а вишня вся в цвіту. Не можу схвалити нашого клімату. (Зітхає). Не можу. Наш клімат не може сприяти як слід. От, Єрмолаю Олексійовичу, дозвольте вам присовокупити, купив я собі позавчора чоботи, а вони, насмілюсь вас запевнити, риплять так, що нема ніякої можливості. Чим би їх змазати?

Л о п а х і н. Відчепися. Набрид.

Єпіходов. Кожного дня зі мною трапляється якесь нещастя. І я не нарікаю, звик і навіть посміхаюсь.

Д у н я ш а входить, подає Лопахіну квас.

Єпіходов. Я піду. (Натикається на стілець, який падає). От... (Ціби торжествуючи). От бачите, вибачте на слові, яка обставина, між Іншим. Це просто навіть дивно! (Виходить).

Д у н я ш а. А мене, Єрмолаю Олексійовичу, признатися, сватає Єпіходов. Л о п а х і н, А!

Д у н я ш а. Не знаю вже й як... Людина він смирна, а тільки іноді як зачне говорити, нічого не зрозумієш. І хороше, і жалісно, тільки незрозуміло. Мені він так ніби й подобається. Він кохає мене шалено. Людина він нещаслива, кожного дня що-небудь. Його так і дражпять у нас: двадцять два нещастя...

Лопахін (прислухається). От, здається, їдуть...