Читати книгу - "Вишневий сад"

Любов Андріївна і Гаєв залишилися вдвох. Вони ніби чекали на це, кидаються на шию одне одному і ридають стримано, тихо, боячись, щоб їх не почули.

Г а е в (у розпачі). Сестро моя, сестро моя...

Любов Андріївна. О мій милий, мій ніжний, прекрасний сад!.. Моє життя, моя молодість, щастя моє, прощавай!.. Прощавай!..

Голос Ані, весело, закликаючи: "Мамо!.." Голос Трофимова, весело, збуджено: "Ау!.."

Л ю б о в Андріївна. Востаннє поглянути на стіни, на вікна... По цій кімнаті любила походжати покійниця мати.

Гаєв. Сестро моя, сестро моя!..

Голос Ані: "Мамо!.." Голос Трофимова: "Ау!.."

Любов Андріївна. Ми йдемо!..

Виходять.

Сцена порожня. Чути, як на ключ замикають усі двері, як потім від'їздять екіпажі. Стає тихо. Серед~тиші лунав глухий стук сокири по дереву, який звучить самотньо й тоскно. Чути кроки. Із дверей, що праворуч, з'являється Фірс. Він вдягнутий, як завжди, в піджаку і білій жилетці, на ногах капці. Від хворай.

Фірс (підходить до дверей, торкає за ручку). За" мкнено. Поїхали. (Сідає на канапу). Про мене забули... Байдуже... я тут посиджу... А Леонід Андрійович, мабуть, шуби не вдяг, в пальті поїхав... (Стурбовано зітхає). Я, бач, не подивився... Молоде-зелене! (Щось бурмотить, чого не можна зрозуміти). Життя, бач, пролинуло, ніби й не жив... (Лягає). Я полежу... Силоньки, бач, у тебе нема, нічого не залишилось, нічого... Ех, ти... недотепа!.. (Лежить нерухомо).

Чути далекий звук, мов з неба, ніби урвалася струна, завмираючий, сумний. Настає тиша, і тільки чути, як далеко в саду сокирою стукотять по дереву.

Завіса

1904