Читати книгу - "Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи"

вони радіють за мене бо я парю при тобі ноги тобто не соромлюся при тобі оголювати такі інтимні члени своєї конституції що означає нашу одверту вже не приховану близькість

сьогодні вночі батьки будуть кохатися але ти не можеш про це сказати бо теж задихаєшся коли куриш

я дозволяю погладити собі ноги і ти їх гладиш не дивлячись мені в очі бо це принижує твою родину

якби ти мене зараз поцілував - я б усе пробачила і дозволила б себе любити

але ти - плазма подвійної робацької крові… ти ж питаєш:

а треба? а треба? а треба?

мої батьки кохаються вже не дочекавшись ночі

ти усвідомлюєш що пора зникнути але також усвідомлюєш свою святість порівняно з цим усім і сидиш не боячись навіть образи з мого боку

святий не святий через свої праведні діла а святий коли його тіло після смерті не тліючи зсихається до стану мумії

я щодня готую собі такі мощі на сніданок вони розбухають в окропі як вермішель швидкого приготування

ти кажеш що маєш усього двадцять років хоча насправді хочеш сказати що вона старша від мене на тридцять - тому в тебе двадцятилітнього значна перевага

та й кінець кінцем - ти жінка! - Варваро

збочення не має меж у своїй цнотливості

часто бачу сни

можливо це від того що побільшало мух і вагітних жінок

сниться що вулицею йдуть колони людей на обличчях яких повиступали брунатно-оранжеві пухирці герпесу

коли ця зараза на лиці вони бояться завагітніти бо дитина буде як мінімум глуха або сліпа

потім сняться колони дітей народжених герпесованими батьками - вони сліпі й глухі… деякі не можуть говорити… потім одна жінка з герпесом на мозку з ентузіазмом розповідає що зате до герпесованого не чіпляється жоден інший небезпечний вірус

герпес у тілі залишається назавжди

я дивлюсь на перехожих і вгадую чи вони інфіковані чи ні

нова можлива класифікація людей

я торкаюся мого герпеса і знаю що ніколи не забуду в собі його присутності

він у мені як ідея у великому романі

я встаю щоранку з надією піти під її вікна

і її віра в Бога виступає потом у мене на чолі

я буду на лавці лузати соняшникове насіння або гратися з чужою дитиною жодного разу не погляну в її вікно просто воно десь маячитиме збоку мого тіла як сонце в Нью-Йорку яке є але яке ніхто не бачить… я буду ходити вздовж і впоперек раз на годину повертаючись до лавки як курка повертається на бантини…

буду собі говорити що мовляв сараче осьде справді виростає дерево і галуззя його лише тут увіходить до благодатного олімпійського верхопростору ось де його коріння вгрузає м’ясивом у підземне кришталеве річище мовляв ось сараче твій справжній талан де все що почалося ніколи не закінчиться а все що закінчилось тут не починалося…

і сараче протяг межи твоїх ребер - найсправжнісінька душа і плюй в очі кожному хто пророкує тобі майбутнє в пазурах трупних черв’яків тим більше тепер коли є це пригоріле соняшникове насіння і ця шмарката надміру агресивна чужа дитина і ця лавка і те вікно на яке жодного разу не дивлюся і тінь за фіранками й очі по вінця залиті Богом і я - на цій лавці і я - що не дивлюся на її вікно і Бог що не дивиться на нас і бодай би не дивився бодай би забув про нас на кілька століть так Божечку забудь про нас адже в Тебе стільки справ у сотні разів важливіших за моє солодкаве погладжування її образу - бачиш я звільняю Тебе від святого обов’язку мене любити аби лишень вона відслонила фіранку і глянула скільки сьогодні сонця і нехай пошкодує що не живе в Нью-Йорку нехай не помітить мене а лише мої зафуцовані черевики і подумає що ця дівчинка вкрай неохайна - нехай Божечку все буде так і нехай я зогнию у банальності лиш не у пазурах трупного черв’яка бо пам’ять про її очі мені не належачи не може належати землі

ти стоїш за фасадом зеленого будинку і дивишся на її вікно тому я заглянувши тобі в райдужну оболонку можу побачити його відображення можу навіть побачити її тінь її здійняту щоб відчинити кватирку руку

ти мені завжди був потрібен лише для цього

я волів би - кажеш ти - щоб ти кудись зникла щоб провалилась у пекло або в тартар аніж таке бачити чи не бачити але щоранку це відчувати своїми геніталіями уявляти як ти мрієш про неї і спостерігати як ти заглядаєш у мої райдужні оболонки винятково для того щоб побачити в них відображення її вікна і ти знаєш що я не можу не стояти тут за цим клятим зеленим будинком не можу не дивитись на її кляте вікно розуміючи що завжди був тобі потрібен лиш для цього

і тоді я кажу що мене засилають до Сибіру і вибач якщо було щось не так адже тим що вмирають люди повинні пробачати всі гріхи й образи… ні не важливо хто мене засилає розумієш українцям не треба когось - вони достатньою мірою мазохісти щоб самим себе туди відправляти та й у Сибіру тепер люди вміють просто собі жити як у Києві чи Мелітополі хоча звичайно цвинтар завжди залишається цвинтарем - нічого не плач час минає дуже швидко може помре монарх і гуртик моїх найближчих друзів випросить для мене помилування у ліберального наступника а може я втечу до Тибету до добрих ламів - адже звідти недалеко до Тибету? - лами навчать мене високої мудрості а потім я помандрую до Індії кажуть там є озеро Іси що по-нашому означає Ісуса і саме там кажуть умер Іса а зовсім не на хресті бо ану спробуй хіба то приємно якою високою не була б твоя місія - отож хай тобі усміхаються зелені будинки хай хтось десь щось колись переплутає і тобі дадуть Нобелівську премію і ти боронь Боже не відмовляйся від неї бо ти не такий уже нікчема пишеш добротну поезію а Нобеля давали і набагато бездарнішим (от не вірю що японцям завжди діставалося по справедливості) - отож бувай здоровий лицарю