Читати книгу - "Капелюх Чарівника (Диво-капелюх)"

переставляючи лапки у розталому снігу. – Глибокі сніги можуть зашкодити здоров'ю мумі-тролів. Мама завжди мене застерігала, – додав він і пчихнув.
– Послухай, Мумі-тролю, – озвався Нюхмумрик, – я щось придумав. Ми зійдемо на вершину гори й складемо там кам'яну піраміду на знак того, що підкорили її першими… Що скажеш?
– Чудова думка! – скрикнув Чмих і рвонув, аби випередити інших.
На вершині танцював вільний весняний вітер, а довкруги простягався неозорий блакитний обрій. На заході губилося у далечі море, на сході зникала річка, в'юнячись поміж хребтів Самотніх Гір, на півночі, скільки сягало око, закосичились першою зеленню ліси, а на півдні з димаря будиночка Мумі-тролів клубочився дим – Мама Мумі-троля заварювала ранішню каву. Тільки Чмих нічого цього не бачив. Бо на вершечку гори лежав капелюх, високий чорний циліндр.
– Хтось тут побував до нас! – вигукнув Чмих.
Мумі-троль підняв капелюха, розглядаючи його з усіх боків.
– Який гарний, – мовив він. – Може, тобі пасуватиме, Нюхмумрику?
– Ні-ні! – запротестував Нюхмумрик, який понад усе любив свого старого зеленого капелюха. – Він надто новий!
– Можливо, Татові сподобається, – міркував уголос Мумі-троль.
– Візьмемо його з собою, – запропонував Чмих. – Мені вже хочеться додому. Від голоду аж шлунок зводить! А вам?
– Ще й питаєш! – вигукнули водночас Нюхмумрик і Мумі-троль.
Отак друзі знайшли капелюх Чарівника і взяли його з собою додому, навіть не здогадуючись про те, що відтепер Долина Мумі-тролів стане місцем чарів та дивовижних подій.
Коли Мумі-троль, Нюхмумрик та Чмих піднялися на ґанок, усі вже поснідали, випили каву і розбрелися хто куди.
Лише Тато Мумі-троля сидів за столом і читав газету.
– Ага, – мовив він, – ви теж прокинулися. Якась пустопорожня нині газета. Потічок зірвав греблю і знищив мурашник. Усі врятувалися. Перша весняна зозуля перелетіла понад Долиною о четвертій ранку і подалася далі на схід (то, ясна річ, добра ознака, але було би ще ліпше, якби полетіла на захід).
– Поглянь, що ми знайшли! – похвалився Мумі-троль. – Чудового чорного капелюха для тебе…
Мумі-тато прискіпливо оглянув капелюха і приміряв його перед дзеркалом у вітальні. Капелюх був трохи завеликий і налазив на очі, але загалом справляв враження.
– Мамо! – загукав Мумі-троль. – Ходи сюди! Подивись на Тата!
Мама визирнула з кухонних дверей і завмерла на порозі від подиву.
– Пасує мені? – запитав Тато.
– Гарно, – відказала Мама. – Ти у ньому маєш дуже мужній вигляд. Ледь завеликий на тебе, щоправда.
– А так ліпше? – Тато зсунув капелюха на потилицю.
– Гм, незле, але як на мене, без капелюха у тебе значно статечніший вигляд, – мовила Мама.
Тато крутився перед дзеркалом, розглядав себе спереду, і ззаду, і з боків, урешті відставив капелюха на столик.
– Твоя правда, – зітхнув він. – Не одяг красить…
– А краси тобі не займати! – добродушно усміхнулася Мама. – Їжте більше яєць, дітоньки! Ви ж цілу зиму протрималися на самій лише глиці! – і знову зникла у кухні.
– Що з ним робити? – замислився Чмих. – Такий гарний капелюх…
– Буде нам замість кошика для сміття, – вирішив Тато Мумі-троля і з тими словами подався на другий поверх писати свої Мемуари (велику книгу, в якій розповідається про бурхливу юність Мумі-тата).
Нюхмумрик примостив капелюха на підлозі між столиком та кухонними дверима.
– Маєте нову річ, – він поблажливо усміхнувся (бо ж Нюхмумрикові не властиво обростати маєтками; йому достатньо старого костюма, що дістався йому ще при народженні (коли і де народився Нюхмумрик, нікому не відомо), а єдиною власністю, яку він дуже цінує, є губна гармонія).
– Після сніданку поглянемо, що поробляють Хропусі, – запропонував Мумі-троль.
Та перш ніж зійти у сад, він викинув яєчну шкаралупу до нового кошика для сміття, бо був (інколи) охайним Мумі-тролем.
Вітальня спорожніла.
У кутку між столиком та кухонними дверима стояв капелюх Чарівника з яєчною шкаралупою на дні.
І враз сталося щось дивовижне. Яєчна шкаралупа почала перемінюватися на очах. Справа в тому, що речі, які досить довго полежали у капелюсі, міняли свою форму – на яку саме, передбачити неможливо.
Ціле щастя, що капелюх не пасував Татові Мумі-троля, бо лише Ангелові-Хоронителеві усіх крихітних звірят відомо, що би з ним сталося. Тато ж відбувся лише незначним головним болем (який, до речі, минув десь після обіду).
Яєчна шкаралупа тривалий час пролежала у капелюсі й поволі стала набувати іншої форми. Вона зберегла своє біле забарвлення, однак збільшувалася в об'ємі, росла, росла, ставала м'якою та пухнастою, а за хвилю виповнила увесь капелюх. Урешті п'ять маленьких кругленьких хмаринок відірвалися від його крисів і попливли на ґанок; злегка підстрибуючи на сходах, вони зависли у повітрі над самою землею. У капелюсі нічого не зосталося.
– Ото вже трам-тарарам! – стетерів від несподіванки Мумі-троль.
– Дім горить? – занепокоївся Хропусь.
Хмаринки непорушно завмерли перед ними, наче чогось чекали. Хропся сторожко простягнула лапку і торкнулася найближчої хмарки.
– Наче з вати, – мовила здивовано.
Інші теж підступилися ближче, щоб помацати хмарки на дотик.
– Схожі на подушечки, – мовив Чмих.
Нюхмумрик легенько штовхнув одну з хмаринок.
Вона ледь відпливла убік і знову завмерла.
– Чиї вони? – поцікавився Чмих. – І звідки взялися на ґанку?
Мумі-троль похитав головою.
– Я ще такого в житті не бачив, – мовив він. – Може, покликати маму?
– Ні-ні, – вихопилося в Хропсі. – Ми самі все з'ясуємо, – і з тими словами притягнула одну хмарку до землі й погладила її лапкою. – Яка м'якенька! – а вже за мить осідлала хмаринку, гойдаючись на ній угору та вниз.
– І я так хочу! – заволав Чмих, хапаючи іншу хмаринку. – Гей-гоп!
Тільки-но він промовив "гей-гоп", як хмарка здійнялася вище й описала невеличке вишукане коло над землею.
– Ото вже трам-тарарам! – знову не стримався Мумі-троль. – Вона рухається!
Тепер усі, горланячи "Гей! Гей-гоп!", кинулися сідлати хмаринки. Хмарки, немов великі слухняні зайчики, злетіли в повітря, шугаючи то вгору, то вниз.
Хропусеві першому спало на думку, що ними можна кермувати. Легкий потиск лапки – і хмарка повертає убік. Двома лапами водночас – летить на повних парах уперед. Ледь поколисати нею – хмаринка легко здіймається вгору.
Розвага їм страшенно сподобалася.
Вони навіть наважилися злетіти понад верхівками дерев та дахом будиночка. Мумі-троль підплив на своїй хмаринці до вікна Мумі-тата і випалив:
– Кукуріку!
(Він був у такому захопленні, що нічого вдалішого утнути не зміг).
У Тата від здивування аж ручка випала з лапи, він притьмом кинувся до вікна.
– Клянуся своїм хвостом! Клянуся своїм хвостом! – ото й усе, на що він спромігся.
– Ця подія стане чудовим розділом у твоїх мемуарах, – сказав Мумі-троль