read-books.club » Фентезі » Сповідь відьом. Тінь ночі 📚 - Українською

Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

143
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Сповідь відьом. Тінь ночі" автора Дебора Харкнесс. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 198 199 200 ... 222
Перейти на сторінку:
приставив меч до горла нещасного. Раптом я заклякла, як вкопана.

— Татку? — прошепотіла я. Цього не могло бути. Я витріщилася на нього, не вірячи своїм очам, а серце важким молотом загупало в грудях від потрясіння й хвилювання.

— Здрастуйте, міс Бішоп, — відповів мій батько, зиркнувши на мене з-понад гострого леза меча. — Оце так зустріч.

37

Мій батько спокійно сприйняв напад незнайомого озброєного вампіра і появу рідної дорослої доньки.

— Наскільки я можу судити, ви — доктор Проктор. — Метью відступив і сховав меч у піхви.

Батько розгладив свою міцну й довговічну коричневу куртку. Тут, у Лондоні шістнадцятого сторіччя, вона була геть недоречною. Хтось — здогадно, моя мати — спробував переробити довгу куртку з маленьким стоячим комірцем у щось на кшталт священицької сутани. І бриджі він мав задовгі, більше схожі на те, що носив би Бенджамін Франклін, а не сер Волтер Рейлі. Але його до болю знайомий голос, якого я не чула вже двадцять шість років, залишився точнісінько таким, як і був.

— Ти значно подорослішала за останні три дні, — сказав він трохи тремтливим голосом.

— А ти виглядаєш таким, яким я тебе запам’ятала, — отетеріло мовила я, і досі не в змозі повністю усвідомити той приголомшливий факт, що переді мною стоїть мій батько. Не забуваючи про те, що двоє представників відьомського племені та один вампір — це вже забагато для натовпу біля собору Святого Павла, і не знаючи, що робити в цій абсолютно неочікуваній ситуації, я вдалася до загальноприйнятих норм ввічливості. — Може, зайдеш до нас на чашку чаю? — сконфужено запропонувала я.

— Аякже, люба моя, це було б чудово, — погодився батько, схвально кивнувши головою.

Ми з батьком очей один від одного не могли відірвати — ані коли йшли додому, ані коли благополучно добралися до «Оленя й Корони», де, як на диво, нікого не було. І вже там батько ледь не задушив мене в обіймах.

— Це й справді ти. Голос маєш як у твоєї матінки, — сказав він, тримаючи мене в простягнутих руках і роздивляючись моє обличчя. — І зовні ти на неї дуже схожа.

— Люди кажуть, що я маю твої очі, — зауважила я, з не меншою цікавістю роздивляючись батька. Коли тобі сім років, ти багато чого не помічаєш. І згадуєш про це лише згодом, коли буває надто пізно.

— А воно так і є, — сказав Стівен і розсміявся.

— Діана також успадкувала ваші вуха. І запахи у вас приблизно однакові. Саме через це я й звернув на вас увагу біля Святого Павла. — Метью знервовано пригладив рукою своє підстрижене волосся, а потім простягнув руку батькові. — Мене звуть Метью.

Мій батько уважно поглянув на простягнуту руку.

— А прізвище? Чи ви, мабуть, знаменитість на кшталт Холстона або Шер?

Раптом я наочно і виразно побачила, якою була б зустріч мого батька з одним із моїх хлопців, якби він був живий тоді, коли я була вже підлітком. Мої очі налилися слізьми.

— Метью має багацько прізвищ. Просто… просто це складно пояснити, — сказала я і удавано чхнула, щоб приховати сльози.

— Наразі підійде Метью Ройдон, — сказав Метью, заволодіваючи батьковою увагою. І вони нарешті потиснули один одному руки.

— Значить, ви вампір, — сказав батько. — Ребека страшенно хвилюється через практичні аспекти ваших стосунків із моєю донькою, бо Діана іще навіть на велосипеді їздити не навчилася.

— Та годі тобі, татку. — Щойно ці слова вискочили у мене з рота, як я почервоніла, мов буряк. Бо сказала це так, наче мені й справді було лише дванадцять. Метью посміхнувся, і ми рушили до столу.

— Сідайте, вип’єте вина, Стівене, — запропонував Метью, подаючи йому келих, і підсунув мені крісло. — Ви, напевне, пережили шок, побачивши Діану.

— Ще б пак! Утім, то був приємний шок. — Батько сів, відсьорбнув вина, схвально кивнув і, роблячи над собою явне зусилля, перебрав на себе ініціативу. — Що ж, — жваво сказав він, — ми поздоровкалися, ви запросили мене до себе. І ось ми вже випили. Тобто виконали увесь західний ритуал привітання й зустрічі. А тепер перейдімо до справи. Що ти тут робиш, Діано?

— Я? Це ти що тут робиш? І де мама? — спитала я, відсовуючи вино, яке налив мені Метью.

— Мати вдома, глядить за тобою. — Батько з веселим здивуванням похитав головою. — Аж не віриться. Ти не можеш бути більш ніж на десять років молодшою за мене.

— Я завжди забуваю, що ти значно старший за матусю.

— Зустрічаєшся з вампіром, а сама щось маєш проти нашого роману між травнем та груднем? — Хитромудрий вислів батька розсмішив мене.

А сміючись, швидко зробила подумки деякі розрахунки.

— Значить, ти прибув сюди з приблизно вісімдесятого року?

— Еге ж. Отримав, нарешті, свої звання та титули і подався дослідженнями позайматися. — Стівен окинув нас уважним поглядом. — Так ви познайомилися в цьому місці й саме в цей час?

— Ні. Ми зустрілися у вересні 2009 року в Оксфорді. У Бодлійській бібліотеці. — Я зиркнула на Метью, і той підбадьорливо посміхнувся. Я перевела погляд на батька і глибоко вдихнула. — Я маю здатність подорожувати в часі — як і ти. А Метью я взяла з собою.

— Я знаю, що ти можеш мандрувати в часі, кицюню. Минулого серпня ти до смерті налякала матір, коли кудись зникла на свій день народження. Дитинча, що мандрує в часі — це найстрашніший кошмар для будь-якої матері. — Батько глянув на мене, хитрувато примружившись. — Отже, ти маєш мої очі, вуха, запах і здатність до часових подорожей. Може, щось іще?

Я кивнула.

— Я вмію ткати заклинання.

— О! Ми сподівалися, що ти матимеш схильність до вогню, як і твоя мати, але, бач, помилилися. — Батько якось знітився й понизив голос. — Тобі, мабуть, не слід розповідати про свій талант у компанії інших відьом. А коли вони намагатимуться навчити тебе своїм заклинанням, то нехай ті заклинання в одне вухо влітають, а з другого — вилітають. Навіть не старайся їх запам’ятати.

— Шкода, що ти мені раніше цього не сказав. Це допомогло б мені у стосунках з Сарою.

— Стара й добра Сара. — Батьків сміх був доброзичливим і

1 ... 198 199 200 ... 222
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сповідь відьом. Тінь ночі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сповідь відьом. Тінь ночі"