Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

– Але, ваша Величність, – насупилася Веда, – може...

– Ні, ні! – відмахнувся король, – я занадто втомився. Останні події... Утім, нехай це залишиться зі мною  і більше ні з ким. Я передам владу комусь із синів. Поки ще не вирішив, кому саме. А ця річ – не знак влади і не родова цінність. Я виготовив її спеціально, до весілля...

– Добре, – після короткої паузи, сказала Веда і прийняла прикрасу з рук Фарігралфодолла, – але дозвольте запитати, звідки ви дізналися, що показав жереб? Евлур казав, що вони до пори приховали ім'я нареченого.

– Таку подію приховати важко! – усміхнувся король. – Бери, бери!  Можеш зробити з ним що забажаєш, хоч викинути.

Веда кивнула на знак подяки, сховала прикрасу в кишеню і піднялася.

– Навіщо   чекати, поки мої  нервові родичі почнуть стрясати скелі. Дякую вам за все! – сказала вона і кинула на Нелемотуллафа ласкавий погляд. 

Той відвернувся з нудним виглядом.

– Тож, заходьте якось у гості, – король теж піднявся і посміхнувся солодко й люб'язно, – Влаштуємо пишне свято...

Веда взяла кинджал і затримала очі на димних скелях вдалині.  Дивний легкий смуток тривожив її, і це почуття було  нез'ясовно приємним, і на якусь мить вона забулася, замислившись про щось, чого не пам'ятала.

Голос Хьярго повернув її в дійсність.

– Вже час!

Вона здригнулася і підняла  до нього обличчя, з затаєним болем подивилася йому в  очі. В яких жевріла така ніжність, що Веді раптом захотілося заплакати від щастя.

– Час, – повторив він і простягнув їй руку.

Повільно зітхнувши, вона вклала в його долоню свою і прокреслила у повітрі вістрям кінджала.