Читати книгу - "Українське письменство"

межа старого, республіканського письменства».

Ці слова коротенько, але виразно окреслюють культурно-історичне та історично-літературне значення еклоги.

Що ж до літературної форми — ідилії, еклоги, то вона запозичена Верґілієм у грецького поета III в. перед Хр. — сицилійця Теокрита. Звідси і заклик поета до «сицилійських муз» (на початку IV еклоги), і грецькі імена його героїв — Дафніси, Ґалатеї, Амарілли і т. п., і та згадка про гіблейських бджіл (Гіблою звалось кілька міст в Сицилії), і той гнучкий та мелодійний, на короткі строфи розбитий, окрилений анафорами та алітераціями гекзаметр.

Верґілій, IV еклога (стор. 18)

В багатьох виданнях ця еклога має назву «Полліон», по імені видатного державного діяча часів Авґуста — Азинія Полліона, котрому присвячена.

В основі еклоги лежить вельми розповсюджений в тодішньому римському громадянстві погляд, нібито незабаром має наступити велика світова катастрофа: зорі мають незабаром скластися на ту саму констеляцію, що й на початку світу, і всі пережиті землею епохи мають повторитися наново. Після кривавих горожанських війн кінця республіки — останні тремтіння залізного віку! — настане (і то не в довгім часі) золота доба, щасливий вік Сатурна: знову повернуться на землю боги, і між ними Діва-Правда, що останньою полишила колись сплямованих гріхом людей.

Золотий вік змальовано згідно з традицією: земля одпочиває від оранки, на тернових кущах висять важкі китиці винограду, золотий мед виступає на дубовому листі…

Першим владикою нових часів, що по всьому світу «зростить золоте покоління», і буде той дивний хлопчик, якого народження вітає земля і небо. Хто був цей хлопчик, що йому таку світлу долю віщував Верґілій, напевно невідомо. На думку одних дослідників, це син Полліона Азиній Ґалл, на думку других — сподіваний син самого Авґуста від першої його дружини Скрибонії. Не бракує і інших гіпотез (див.: Проф. О. Зелинский. Первое светопреставление. Из жизни идей, т. І.) Християнські письменники IV—V в. (Лактанцій, бл. Авґустин) зрозуміли еклогу як пророцтво про народження Христа. В цьому їх переконали піднесений тон вірша, яскраві картини та урочисті обіцянки, це тремтіння радості, що пробігає по всій природі, а надто символіка, така подібна до символіки Святого Письма: Змій, що має загинути, згадки про первісний гріх; «потомок богів», посланий на землю.

Середні віки, ідучи за св. батьками, поставили Верґілія в один ряд з старозавітними пророками. Згідно з одною середньовічною леґендою, св. Павел, одвідавши у Неаполі могилу поета, окропив її росою святих своїх сліз і сказав: «Кого б я зробив з тебе, якби знайшов живого, найбільший з поетів!» Цитую з Буасьє — La réligion Romaine:

Ad Maronis mausoleum Ductus, fudit super eum Piae rorem lacrimae: Quem te, inąuit, reddidissem, Si te vivum invenissem, Poëtarum maxime!
Горацій, Оди І, 32. До ліри (стор. 25)

На Лесбосі вперше озвався спів твій. Горацій дивиться на себе, як на спадкоємця лесбійських поетів Алкея (600 р. перед Хр.) і Сапфо. Вірш витримано в так званій сапфічній строфі, яка складається з трьох дев’ятискладових — сапфічних рядків і одного п’ятискладового versus Adonius.

Горацій, Оди І, 38. До хлопця-прислужника (стор. 26)

Розмір — сапфічна строфа.

Горацій, Оди II, 3. До Деллія (стор. 27)

Вірш цей адресований до Деллія, одного дрібного політичного діяча і публіциста часів Авґуста. Горацій проповідує йому ясність духу, далекого од тривог і принад буденного життя, — aeąuam mentem, рівновагу філософа. Порівняй українську травестію Гулака-Артемовського «До Пархома»:

Пархоме! В щасті