Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Це було так раптово, що Тоніко, який був того вечора сумний і мовчазний, вибухнув реготом. Раміро суворо глянув на нього. Жеруза втупилась в тарілку, а поет продовжував їсти. Жозуе ледве стримував сміх. Врятував становище Доктор, розповівши поетові історію родини Авілів.
Під кінець обіду прийшов Амансіо Леал. І лише тоді Доктор відчув, що трапилось щось надзвичайне. Амансіо не приховував свого здивування, побачивши його тут, і очікувально замовк. Бастоси теж мовчали. Нарешті Раміро запитав:
— Ну, які наслідки операції?
— Схоже, що буде врятовано. В усякому разі, так кажуть.
— Кого буде врятовано? — поцікавився Доктор.
— А ви нічого не знаєте?
— Ми прийшли до вас прямо від Елвесіо.
— Стріляли в полковника Арістотелеса.
— В Ітабуні?
— Тут, в Ільєусі.
— Чого?
— А хто його знає…
— Хто стріляв?
— Невідомо. Здається, якийсь жагунсо. Він утік.
Доктор, який не читав у той день газети і нічого не знав, висловив співчуття:
— Сумна історія… Адже він був вашим другом, полковнику, чи не так?
Раміро похнюпився. Обід закінчився сумно, після того як поет продекламував Жерузі кілька поезій. Мовчанка була такою важкою, що Жозуе і Доктор вирішили попрощатися. Добре пообідавши, поет хотів посидіти ще, попиваючи коньяк, але друзі умовили його. Коли вони вийшли, Аржілеу поскаржився:
— Для чого така поспішність? Вишукане товариство, чудовий коньяк…
— Бастоси хотіли залишитися в родинному колі.
— А що трапилося, чорт забирай?
Це їм стало відомо лише в барі. Доктор поспішив до лікарні, а відомий поет обурювався:
— Якого дідька вони надіслали вбивцю саме сьогодні, коли мене запросили на обід? Вони що, не могли вибрати іншого дня?
— Справа не чекала, — пояснив йому Жоан Фулженсіо.
Відвідувачі приходили і залишали бар. Хтось розповів, що пагорб Уньан взято в кільце, інший докинув про обшуки, які почалися в навколишньому районі, а також про велике полювання на негра, котрого мусять взяти живим або мертвим. Люди, які приїхали з Ітабуни, і жагунсо, котрі висадились з вантажних машин, переконували всіх, що не повернуться без голови бандита і покажуть її всьому місту. Приходили також і ті, кому вдалося побувати в лікарні. Арістотелес спить, а доктор Лопес сказав, що рано ще робити будь-які прогнози. Куля пронизала легеню.
Насіб також ходив до підніжжя пагорба подивитися, як оточують місцевість. Він розповів новину Габрієлі і доні Армінді, які ще не знали причини переполоху.
— Хотіли вбити префекта Ітабуни, полковника Арістотелеса, але тільки поранили. Він зараз перебуває у лікарні, майже на грані смерті. Кажуть, діяли люди полковника Раміро Бастоса, або Амансіо, або Мелка, а втім, це однаково. Жагунсо заховався десь на пагорбі. Але йому не втекти — за ним полює понад тридцять чоловіків. І коли його впіймають…
— Що тоді? Його заарештують? — зацікавилася Габрієла.
— Заарештують? Виходячи з розмов, його голову відвезуть в Ітабуну. Навіть комісара поліції прогнали.
Комісар у супроводі солдата з'явився з боку порту, звідки стріляв негр. Озброєні люди охороняли дорогу на пагорб. Комісар хотів по ній пройти, але йому не дозволили.
— Тут не ходять.
Комісар був у формі з лейтенантськими погонами. Йому заступив шлях самовпевнений молодик з револьвером у руках.
Лейтенант запитав:
— Ви хто, сеньйоре?
— Я секретар Ітабунської префектури, Амеріко Матос, коли це вас влаштовує.
— А я комісар ільєуської поліції. Я мушу заарештувати злочинця.
Поряд з юнаком стояло п'ять жагунсо з гвинтівками.
— Заарештувати? Годі жартів! Якщо ви хочете когось заарештувати, вам немає рації видиратися на пагорб. Заарештуйте полковника Раміро і цю наволоч Амансіо Леала та Мелка Тавареса або, нарешті, хоча б Лойріньйо. Вам тут нічого робити, у вас вистачить справ у місті.
Він подав знак, жагунсо підняли гвинтівки. Молодик докинув:
— Пане комісаре, йдіть краще своєю дорогою, коли ви цінуєте власне життя.
Лейтенант хутко озирнувся. Солдат уже зник.
— Ну, ви ще мене взнаєте, — лейтенант повернувся назад:
Всі стежки, що вели на пагорб, охоронялись. А було їх три: дві з боку порту і одна з боку моря, де стояв будинок Насіба. Понад три десятки жагунсо з Ітабуни та Ільєуса обшукували пагорб, прочісували ріденькі чагарники і гаї, заходили до помешкань бідняків і перекидали там усе догори дном. Чутки ставали дедалі тривожнішими. У «Везувії» щохвилини з'являвся хто-небудь з черговою новиною. Розповідали, що поліція охороняє садибу полковника Раміро, де замкнулися сам полковник, його сини і найвідданіші друзі, в тому числі Амансіо і Мелк. Але все це виявилося вигадкою, бо Амансіо завітав до бару за кілька хвилин після розповіді, а Мелк взагалі не приїздив з плантацій. Двічі поширювалась чутка про смерть Арістотелеса. Казали, буцімто Мундіньйо попросив допомоги у полковника Алтіно Брандана і послав своє авто по Рібейріньйо. Чутки, одна безглуздіша за іншу, поширювались протягом кількох хвилин і одразу ж змінювались новими.
Поява Амансіо викликала здивування. Як завжди, своїм м'яким голосом він мовив: «Доброго вечора, сеньйори!», підійшов до стойки, попрохав коньяку і поцікавився, чи немає партнерів для покера. Партнерів
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску. Габрієла», після закриття браузера.