Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

— Какаова війна… Триватиме не менше тридцяти років, — передбачив Ньо-Гало.

Полковника Арістотелеса Піреса відвезли в ще не добудовану лікарню доктора Демосфенеса, де функціонувало лише кілька палат та операційна зала.

Навколо пораненого зібрались місцеві медичні величини Доктор Демосфенес, політичний прибічник і друг полковника Раміро, не хотів брати на себе відповідальності за операцію. Стан Арістотелеса був тяжким, а чого лише не почнуть патякати, коли він, не доведи господи, помре на операційному столі. Піреса оперував при допомозі двох асистентів доктор Лопес, широковідомий лікар у місті; був він чорний, як ніч, і відзначався прекрасною вдачею. Коли з Ітабуни прибули лікарі, терміново надіслані рідними і друзями Арістотелеса, операцію було вже закінчено і доктор Лопес мив руки спиртом.

— Тепер усе залежатиме від його витривалості.

Бари були переповнені, на вулицях юрмилися люди, всі були охоплені нервовим збудженням. Випуск «Діаріо де Ільєус» із сенсаційним інтерв'ю Арістотелеса було розпродано за кілька хвилин, і незабаром номер газети продавався за десять тостанів. Негр, що стріляв у Піреса, зник у заростях пагорба Уньан, і поки його не розшукали. Один із свідків замаху, каменяр, розповідав, що бачив його одного разу в товаристві Лойріньйо на околицях міста в дешевенькому кабаре «Бате-Фундо». Другий свідок, що переслідував убивцю і мало не поплатився за це, раніше ніколи не зустрічав негра, але розповів, як той був одягнений: в полотняні штани і смугасту сорочку. В той же час всі знали, хто підіслав убивцю, їхні імена вимовлялися пошепки.

Мундіньйо, доки тривала операція, не виходив з лікарні. Він послав своє авто в Ітабуну по дружину Арістотелеса, написав кілька телеграм в Баїйю і Ріо. Жагунсо Алтіно Брандана і Рібейріньйо, що перебували в місті з дня прибуття буксирних пароплавів, одержавши наказ дістати негра живим чи мертвим, прочісували садки і зарості пагорба Уньан. Прибула місцева поліція, комісар послав двох солдатів на обшуки околиць. Капітан, прийшовши до лікарні, звинуватив у організації замаху Раміро Амансіо і Мелка, але комісар відмовився запротоколювати його свідчення, оскільки Капітана не було на місці злочину. Він запитав Мундіньйо, чи поділяє той точку зору Капітана.

— А навіщо вам це знати? — сказав експортер. — Я не дитина і розумію, що ви, пане лейтенант (комісар був лейтенантом військової поліції), все одно не вживатимете ніяких заходів. Зараз важливо впіймати цього жагунсо, а вже він розповість нам, хто дав йому зброю. І впіймаємо його ми самі.

— Ви мене ображаєте.

— Чого б це раптом. Я просто виселю вас із Ільєуса. Можете йти і пакувати речі,— Мундіньйо розмовляв майже таким тоном, яким говорили полковники в минулі часи.

В барі Насіб бігав від столика до столика, слухаючи розмови відвідувачів. Жоан Фулженсіо проголосив:

— Жодна зміна в житті суспільства не відбувалася без кровопролиття. Але цей замах не обіцяє Раміро нічого доброго. Якби йому вдалося вбити Арістотелеса, то, можливо, він зумів би завоювати частину голосів у Ітабуні. Після того ж, що трапилося, авторитет Арістотелеса лише зміцніє. Це означає кінець імперії Раміро І Садівника, але ми не станемо підданими Тоніко Гаряче Серце. Мундіньйо Веселий зійде на престол.

Пошепки повідомляли про хворобу полковника Раміро, хоча сім'я намагалася потаїти це. Тоніко і Алфредо ні на мить не залишали батька. Подейкували, що старий ось-ось віддасть богу душу. Проте це повідомлення пізно ввечері було спростоване Доктором і Жозуе.

Цікавий випадок трапився з Доктором. Видатний лідер руху, очолюваного Мундіньйо, він у день замаху просто обідав у сім'ї Раміро. Ще напередодні він разом з Арі і Жозуе був запрошений в дім свого супротивника на обід, що давався на честь поета Аржілеу. Доктор прийняв запрошення: політична боротьба не зіпсувала його добрих взаємин з Бастосами, навіть незважаючи на різкі статті в «Діаріо де Ільєус», автором яких він був. Того дня він, Аржілеу і Жозуе відвідали одну місцинку за Понталом, щоб у затінку кокосових пальм поснідати там неперевершеною мокекою. Вони запивали сніданок кашасою, якою їх почастував адвокат Елвесіо Маркес. Вони трохи затримались і мало не бігцем рушили до готелю, де поет поміняв краватку, а вже потім попростували прямо до Раміро.

Хоча Жозуе і звернув увагу своїх супутників на незвичне пожвавлення на вулицях, але ті не надали цьому ніякого значення. Між тим Арі Сантос, який сидів у барі, вирішив що запрошення, мабуть, анульовано, і не пішов до Бастосів.

Не можна сказати, що обід пройшов весело; всі були чимось стурбовані, розмова не клеїлась. Господарі виправдовувались тим, що вранці полковник раптово захворів. Сини заперечували проти його присутності за столом, але Раміро наполіг на своєму, хоча нічого не пив і не їв. Тоніко був незвично мовчазний, і Алфредо не вдавалося підтримувати розмову, він був дуже неуважний. У його дружини, що давала розпорядження служницям, почервоніли очі, немовби вона плакала. Гостей розважала Жеруза, вона ж підштовхувала батька, коли до того зверталися. Жеруза розмовляла з поетом і Доктором, а Раміро незрушно розпитував Жозуе про учнів коледжу Еноха. Час від часу розмова затихала, тоді Раміро і Жеруза знову її оживляли. В один з таких моментів між дівчинкою і поетом виник діалог, про який потім розповідали в барах:

— Ви одружені, сеньйоре Аржілеу? — лагідно запитала Жеруза.

— Ні, сеньйорито, — відповів поет своїм громовим голосом.

— Вдівець? Бідолашний… Сумно, мабуть, жити самому.

— Ні, сеньйорито. Я не вдівець…

— То ви ще парубок? Вам пора одружитися, докторе Аржілеу.

— Я й не парубок, сеньйорито.

Здивована Жеруза наївно наполягала:

— А хто ж ви тоді, сеньйоре Аржілеу?

— Коханець, сеньйорито, — відповів він, схиливши голову.