Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

Плащ принца Алена був частиною магічної броні, що йому колись подарував його вчитель. Він був виготовлений з одного Монстра, що був відомий міцністю своєї шкіри, тому він не горів у вогні, та не пропускав магічні атаки. Саме тому Ален ховав Олівію за своїм плащем, опинившись най ближче до краю, якби не його плащ, тоді вони точно отримали б серйозні опіки.

Вона не говорила а ні слова, Олівія знала, що він прийшов, оскільки вже закінчив зі своїм завданням. Дівчина була впевнена, що він не покинув би справу, яку вона йому довірила.

«На справді, я дуже рада, що він нарешті знову поруч, від його обіймів, наче аж сил додалося, і впевненості... Цікаво, Натаніель Розанна мав схожі відчуття, коли його наречена, Свята Алісія була поруч з ним?.. Думаю так... Напевно, що саме це надавало йому сил що дня продовжувати боротися з монстрами, навіть коли реальної надії на перемогу майже не було. Але... Вірні друзі, та кохана людина поруч... Я впевнена, він відчував те саме, що і я...»

Вогонь згас, і Дракон на хвилину затих, Олівія вислизнула з-під принцового плаща, та обернулася до Філіппа, що ховався ліворуч від них.

— В тебе ще залишилися ті штуки від пані Фіони? — запитала вона у брата.

Філіп порився в кишені, та дістав пʼять маленьких, різьблених кубиків.

— Це все, що залишилося.

— Перекажи хлопцям, щоб готували магічну зброю. —  розпорядилася дівчина Філіппові, а потім обернулася до принца. — Спочатку послабиш його святою магією, а потім ми всі разом атакуємо.

Олівія вже дістала кинджал, щоб організувати поранення, для святої магії, та Ален вчасно її зупинив.

— Секунду, це зайве...

— Нічого страшного, це просто необхідність... — намагалася сказати Олівія.

— Там, Річард Філс серйозно поранений, я все рівно збирався по нього повернутися, а то ще на той світ відійде. — спокійно пояснив принц.

Та після його слів, очі Олівії наче аж округлилися від здивування, і вона тріснула його кулаком в плече.

— То якого ж ти біса ще й досі тут, якщо там людина помирає? Хочеш того не нормального під годувати прямо на місці, чи що?

— Ау! Іду я, йду вже! — виправдовувався Ален, перш ніж розчинитися в повітрі.

Те, що Олівія мала на увазі, це якщо хтось зі спадкоємців родової магії в цьому місці піде з життя, то його сили відразу ж забере собі Бог Чорба, оскільки зараз вони знаходяться дуже близько до нього.

Ален швидко метнувся на гору, де Білал, вже саме при ступав до своєї частини роботи. Ален присів над все ще не притомним Річардом, та схопивши його за зап'ястя, знову розчинився в колі телепортації.

Спадкоємець Саміль підійшов до дверей, та присів, доторкнувшись до землі, він випустив «Силу Землі». Двері за тремтіли, скелястий виступ, на якому вони стояли, поступово почав кришитися, та розсипатися на дрібне каміння, двері провалилися під землю, доки повністю не потонули в глибокій лавовій річці.

* * *

Ален, разом з Річардом, зʼявилися неподалік від спадкоємців, та Дракона, в цей час Олівія, та решта знову протистояли Монстрові. Принц не гаяв часу, хоча Річард і випив зілля, і його життю вже нічого не загрожувало, та все ж до повного зцілення має пройти близько доби, а стільки часу не було, до того ж саме зараз Алену вкрай потрібно скористатися Святою магією. То чому б не об'єднати ці два процеси?

Ален доторкнувся до шкіри пораненого,  і випустив на зовні яскраве золоте світло. Дракон, що же готувався до перемоги, раптом почав слабнути, він відчув пекучий біль на своїй шкірі, та  кинувся до принца, але його зупинили Олівія з Філіппом, що знову нанесли кілька глибоких ударів по його лапах, від чого Дракон заревів, та впав на живіт. Він все ще не хотів здаватися, тому потягнувся, щоб вхопити щелепами Олівію, та йому завадив Еліан, що почав випускати в його голову крижані шипи. Один з шипів пробив йому око, і Дракон знову розлючено заревів. Саме в цю мить, коли він широко розкрив свою пащу, Філіпп закинув до неї пʼять маленьких кубиків, одночасно з цим, до розкритої пащі посипалися арбалетні гвинти, все це в купі створило не маленький вибух, і щелепу Дракона трохи розірвало. Він втратив кілька зубів, та добрячий шматок м'яса. Чорна кров полилася з його рота, тепер він був дуже ослаблений Святою магією, та глибокими ранами.

Саме цього шансу чекала Олівія, вона міцно охопила свого меча, зосередилася, та вклала всю свою силу в лезо. Це був останній бій, вона просто зобов'язана довести його до кінця. Вони вже так близько до повної перемоги над Монстрами. Переживши стільки бід, втративши так багато людей, вона просто не могла зараз відступити. Олівія бачила як старалися її товариші, усі вони були дуже виснажені, обдерті, та поранені. Але всі вони дивилися на неї з вірою,  що вона їх підтримає та захистить. Вона згадала Амайю, Сару, пані Фіону, та пані Софі, згадала дядечка Оскара, помічника Шена, та Ортіса, вони напевно хвилюються за неї там, на поверхні. Всі ті люди, що підтримували її впродовж всього життя, вони зараз чекають на неї, і не важливо, прийде вона з перемогою, чи з поразкою, вони підтримають її.

Ален... Вона втомилася. Втомилася від постійних тренувань, боїв та походів. Втомилася триматися сильною, та сміливою. Кожну хвилину бути готовою до бою з Монстрами, захищати не винних, вести людей за собою. Бути героєм зовсім не легко...