Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

Олівія кинула швидкий погляд на Алена, і схоже було, що він майже закінчив, це було видно по тому, що зараз печать виглядала майже зібраною, хоча на початку всі магічні символи, що зачитував Ален, були просто купою окремих фрагментів, що крутилися в повітрі, навколо тих дверей та принца. Потрібно було протягнути ще трохи часу. Але як?

«Від магічного меча залишаються тільки подряпини, його броня дуже міцна. А раптом в місцях суглобів, броня буде не такою міцною?»

Тільки подумавши про це, вона не гаяла часу, а швидко просковзнула між лапами Дракона, доки того відволікали хлопці. Але Монстр теж не був таким пустоголовим, він помітив її, та відразу ж спробував схопити.

Уникнувши однієї лапи, Олівія щосили пройшлася лезом по внутрішній частині колінного суглоба Монстра. Чорна кров окропила суху, камʼяну землю, Дракон похитнувся, підгинаючи поранену лапу, він болісно заревів. Від того крику, аж стіни в підземеллі за тремтіли. Він спробував вхопити Олівію зубами, але вона спритно відскочила до іншої лапи, повторивши ті самі дії, вона змогла поранити й іншу лапу.

Дракон ще більше розгнівався, цього разу він заревів, здіймаючи голову до гори, і від такого потужного звуку, зі стелі почало сипатися каміння. Дівчина підняла голову саме в той момент, коли прямо над її головою, цілий камʼяний валун відірвався від стелі, та падав прямо на неї. Без зайвих роздумів, вона кинулася у бік, та впала прямо на землю, груда каміння з гуркотом розбилася об землю всього за крок від неї. Дівчина скрутилася клубком на землі, обхопивши свою голову обома руками, щоб захистити її від удару. Хлопці теж були вимушені рятуватися від падаючої стелі, як в низу, так і на горі.

Ален захищав себе з допомогою магії, а ось Річарду повезло найменше. Він зміг уникнути кількох великих каменів, але не встиг уникнути одного валуна, і його добряче вдарило, притиснувши половину його тіла до землі. Коли камінь впав на нього, він точно відчув, як зламалися його ребра, стало важко дихати, а біль від удару був на стільки сильним, що хлопець почав втрачати свідомість.

Коли все закінчилося, Білал відразу ж підскочив до нього, застосувавши «Силу Землі», він розколов камінь, на декілька частин, після чого звільнив Річарда. Але рухати його побоявся, адже розумів, що цим він може тільки погіршити його стан. Білал порився у своїй внутрішній кишені,  та дістав маленьку пляшечку з зіллям, яку отримав від головного медика їхньої групи та по сумісництву свого молодшого брта. Він згадав інструкції, що давав Малік: «Якщо зовні рани не виглядають значними, але стан пацієнта з кожною хвилиною погіршується, це може говорити про серйозні внутрішні рани.»

Білал побачив краплі крові, що стікали по підборіддю Річарда з куточків його губ. Чоловіка прибило таким валуном, в нього точно були пошкоджені внутрішні органи.

— Було б краще, якби тут був Малік... — пробурмотів собі під носа Білал.

Він відкрив пляшечку, та обережно напоїв пораненого товариша зіллям. Він знав, що вживати це зілля в середину було не бажано, його ефект краще розкривався при зовнішньому використанні. Але все ж і внутрішньо теж було допустимо, Малік добре йому пояснив про це. Білал взагалі нічого не тямив в медицині, він міг запам'ятати тільки якісь основи першої допомоги, що йому пояснив молодший брат. Але брата зараз не було поруч, а його товариш помирає, це було страшно. Брати на себе відповідальність за чуже життя досить страшно, його руки не припиняли тремтіти, аж доки він не помітив, як дихання Річарда вирівнялося, мʼязи розслабилися, а здоровий колір обличчя, по троху почав повертатися.

— Хух... Хвала Богині... — зітхнув Білал.

Тим часом Олівія, що тільки но пережила падіння стелі, обернувшись, зрозуміла, що знаходиться прямо перед драконом. А той глибоко вдихаючи, виставив свою грудину вперед. Було чітко видно як яскраво помаранчевий згусток рухався з середини його черева, до горла. Раптова здогадка вдарила Олівію, наче блискавка, вона прогрібаючись на місці кинулася втікати до стіни, поряд з якою  впало кілька масивних валунів.

— Назад! — гучно закричала вона хлопцям. — Він вогнем дихає! Ховайтеся!

Цієї ж миті всі, наче вжалені, кинулися ховатися, і ледве вони встигли заскочити за стіну, як їх накрило шаленим полум'ям.

* * *

Ален все помічав. Він бачив, як Олівія боролася з Драконом, він бачив як вона раз за разом опинялася в небезпечній ситуації, і як вміло виходила з неї. Коли на неї падав камінь, він мало не перервав процес накладання магічної печаті, він насилу втримався, щоб не кинути все, та не по мчати на допомогу до своєї коханої. Але він мав виконати те, що вона йому довірила. Олівія точно не відпустила б його, якщо б не була впевнена у своєму плані, вона точно впорається.

«Ще трохи... Ще трохи...» — продовжував повторювати собі Ален, складаючи до купи останні символи.

Його думки перервав голосний крик його коханої, вона попереджала про вогонь. Тепер він точно злякався, за кілька секунд, він швидко доклав на своє місце останні символи, і коли магічна печать повністю була укомплектована, він поспіхом встановив її на двері, та запустив в дію. Він зробив кілька кроків на зад, та випустив в двері вогняну кулю, і магічна печать спрацювала, вона не пропускала жодних зовнішніх, чи внутрішніх дій, спрямованих на двері.

Цієї ж миті він зник в колі телепортації, та зʼявився прямо за спиною Олівії, яка щойно сховалася за валуном. Він міцно обійняв її, накрившись з головою під своїм плащем. Вона скрутившись клубочком на землі, при горнулася до нього, міцно обійнявши його талію. І він, наче міцна стіна, захищаючи свій маленький скаб, при гортав її до себе, закриваючи всім своїм тілом, від будь-яких зовнішніх небезпек. Вони сиділи най ближче до краю, Дракон все ще не припиняв дихати полум'ям, але їм двом було спекотно скоріше не від вогню, а від міцних обіймів...