Читати книгу - "Кодекс України про адміністративні правопорушення : Науково-практичний коментар"

ні; 2) вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці дані за період до 01.07.2000 р. протягом 75 років, а за період після цієї дати - протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом п’яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів України; 3) допускати посадових осіб виконавчих органів Пенсійного фонду до перевірок правильності обчислення та сплати страхових внесків, надавати їм передбачені законодавством документи та пояснення з питань, що виникають під час перевірок; 4) подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; 5) надавати безоплатно застрахованій особі та на вимогу - членам сім’ї померлої застрахованої особи відомості про заробітну плату (дохід), суми сплачених страхових внесків та інші відомості, що стосуються застрахованої особи та подаються до територіальних органів Пенсійного фонду; 6) нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески; 7) пред’являти на вимогу виконавчих органів Пенсійного фонду та застрахованих осіб, за яких страхувальник сплачує страхові внески, повідомлення про реєстрацію платнику страхових внесків; 8) вимагати в разі прийому на роботу або укладення відповідного договору із фізичною особою пред’явлення нею свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування; 9) повідомляти територіальний орган Пенсійного фонду про прийом на роботу або укладення відповідного договору з фізичною особою, яка не зареєстрована в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування (у тому числі вперше приймається на роботу) або не пред’явила на вимогу страхувальника свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, і подавати необхідні відомості та документи для реєстрації зазначеної особи; 10) отримати в територіальному органі Пенсійного фонду від імені фізичної особи, яку він зобов’язаний зареєструвати у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та видати його застрахованій особі; 11) повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду: про ліквідацію (реорганізацію) підприємства, установи, організації У десятиденний термін із дня прийняття відповідного рішення; про зміну облікових реквізитів підприємства, установи, організації, їх місцезнаходження, юридичної адреси в десятиденний термін із дня виникнення відповідних змін; про відкриття або закриття поточних рахунків у банках чи в органах Державного казначейства України, які використовуються для здійснення відповідної діяльності; про чисельність найманих працівників, розмір їх заробітної плати (доходу) за встановленою формою звітності; про зміну відомостей, що вносяться до системи персоніфікованого обліку, про застраховану особу, за яку або на користь якої ним сплачуються страхові внески, у десятиденний термін із дня одержання цих відомостей; 12) виконувати інші вимоги, передбачені законодавством.

Суб’єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини як у формі умислу, так і у формі необережності.

Суб’єктами правопорушення є посадові та фізичні особи, які є платниками страхових внесків.

Стаття 165-2. Порушення порядку формування та застосування цін і тарифів

Порушення порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них -

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину першу статті 165-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97p.]

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з правопорушень, зазначених в частині першій цієї статті, -

тягнуть за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

[У частину другу статті 165-2 внесено зміни згідно із Законом України № 55/97-ВР від 07.02.97 р.]

[Кодекс доповнено статтею 165-2 згідно із Законом України № 179/94-ВР від 22.09.94 p.]

Політика ціноутворення є складовою загальної економічної і соціальної політики України і спрямована на забезпечення: рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів республіки; збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг; протидії монопольним тенденціям виготовлювачів продукції, товарів і послуг; об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогосподарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну; розширення сфери застосування вільних цін; підвищення якості продукції; соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і малозабезпечених громадян, зокрема, систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів; створення необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

Об’єктом цих правопорушень є суспільні відносини у сфері встановлення і застосування цін і тарифів. Базовим законом в цій сфері є Закон України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.1990 p. № 507-ХІІ, який визначає основні принципи встановлення і застосування цін і тарифів та організацію контролю за їх дотриманням на території республіки.

Об’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, полягає у порушенні порядку формування, встановлення та застосування цін і тарифів, а також знижок, націнок, доплат до них. У народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, відповідно до яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. У разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад, допускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Урядом України можуть вводитись інші методи державного регулювання цін і тарифів.

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які чинять визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари