Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

— От же ж! — бурмотів не вдоволено Малік, доки намагався підійнятися на ноги. — Ох, а це боляче було...

— Що за..? А хай би йому! Мало не під смалило мені ноги! — почав лаятися Філіпп.

— Тихо! — гиркнула на них Олівія, вона все ще слідкувала за хвилею.

Цього разу вже не озброєним оком було видно, що під поверхнею лави хтось пливе. Довге створіння, близько пʼяти — семи метрів, зробило коло та повернуло назад на великій швидкості.

— Там щось живе. — тихо заговорив Еліан.

— Воно наближається, прискорюємося, швидко на гору! — скерувала Олівія.

З глибини лавової ріки показався велетенський Монстр, це був Червоний Дракон, що був більше схожим на змія,  а ніж на дракона. Його велетенське тіло, вкрите темно червоною лускою, до половини вийшло на брег. В нього не було крил, але була пара міцних лап, з довгими, гострими кігтями, якими він добре схопився за камʼяну поверхню. На його голові були гострі, закручені роги, що більше нагадували коріння старого дерева. Дракон відкрив пащу, та погрозливо заволав, це було на стільки гучно, що аж вуха закладало. Не стерпний сморід швидко дістався до носа, що змусило Олівію добряче скривитися, вона вже здогадалася, що її чекає цього разу, тому відразу ж озброїлася.

— Ален, Річард та Білал швидко біжіть на гору, та займіться дверима! — гукнула вона. — Решта залишаються зі мною, щоб затримати Монстра!

— Я не покину тебе саму... — хотів заперечити Ален.

— Негайно йди! Швидше впораєшся зі справою, швидше повернешся на допомогу! — крикнула Олівія.

Ален не хотів залишати її на одинці з таким Монстром, та в нього не було вибору, бо чим швидше вони закінчать з дверима, тим швидше зможуть забратися з цього підземелля.

— Я швидко!

Він добре розумів, що телепортуватися маючи тільки приблизні координати, що були вирахувані навмання, спираючись тільки на те,  що бачить по переду, все ще було ризиковано, але він не міг зараз витрачати багато часу на дорогу до дверей. Накладення печаті теж займе деякий час, тож він мав ризикнути, щоб потім мати змогу впоратися швидше.

Коли Олівія зрозуміла, що він за мислив, Ален вже розчинився в колі телепортації. Його витівка налякала її більше за того Дракона, адже, не маючи точних координат, він може опинитися прямо над прірвою, наповненою розпеченою лавою, або ще гірше, по той бік дверей.

— Ні, Ален, що ти твориш? — кричала роздратовано дівчина.

На щастя, вже за хвилину, Ален зʼявився на потрібному березі, прямо перед дверима, що правда, він все ж таки трохи помилився, тому приземлився прямо на край напів розваленого жертовника. Він поступився, впавши на одне коліно, але оглянувши місце, швидко опанував себе, та піднявся на ноги. Не втрачаючи а ні секунди, Ален розпочав читати заклинання, та створювати магічну печать.

Як тільки Дракон помітив це, він наче збісився, та кинувся до того берегу, але на його шляху вже стояли молоді спадкоємці. Він знову заволав, але в цей момент, Олівія кілька разів вистрелила в нього з арбалета. Вона, звісно, вже здогадувалася, але тепер точно була впевненою, що той металевий відблиск луски дракона був від того, що його буде вкрай важко поранити. Він мав дуже міцну броню, і арбалетні гвинти з магічним наконечником, що за звичай пробивали діру в плоті звичайних Монстрах, зараз же, вони навіть проколоти його шкіру не змогли, а вибухнувши від удару, кристалічні наконечники, лише трохи під коптили зовнішній шар Драконячої броні. Боротися з таким Монстром здавалося просто не реально, але Олівія добре розуміла, що вже пізно відступати, зараз вони мають тільки один вихід.

— Панове, я майже впевнена, що ми не зможемо побороти цього велетня! — гукнула вона до своїх товаришів. — Але у нас немає іншого вибору, ми маємо його затримати, доки вони не впораються там на горі, та не повернуться до нас, тоді ми зможемо разом забратися звідти, то ж давайте постараємося!

Коли спадкоємці почули, що їм не впоратися з Драконом, їхні обличчя помітно по блідніли. Звісно, їм геть не подобалася роль приманки, але в них і справді не було іншого вибору. За увесь час походу жодному зі спадкоємців навіть думка не приходила про те, щоб просто відмовитися від місії, чи просто втекти. Вони якось природньо сприйняли це, наче так і було задумано з самого початку, наче саме для цього вони і народилися в цьому світі.

Дракон не збирався довго чекати, він просто замахнувся на Олівію своєю великою лапою, намагаючись чи то спіймати її, чи то просто відкинути геть зі свого шляху.

— Олів, обережно! — гукнув Еліан, попутно жбурляючи по лапі монстра кілька крижаних шипів.

Ця секундна затримка дала змогу Олівії вдало відскочити, уникнувши сильного удару. Атака Еліан теж не мала сильного ефекту, Монстр тільки роздратовано струснув лапою, після чого з новою силою накинувся, на купку нікчемних людей, що тільки дратували його. Він кидався до кожного, намагаючись вхопити їх своїми щелепами, але його атаки не були успішними, люди дрібні та прудкі, вони бігали в нього під ногами, наче ті мурахи, і це дуже дратувало.

Раз за разом, ухиляючись то від лап, то від щелепи Монстра, Олівія що разу намагалася як най сильніше вдарити його своїм магічним мечем, та всі її удари залишати лише не великі подряпини на міцній броні Монстра. Хлопці повторювали все за нею, але в них не було такої ж залізної витривалості, як і в спадкоємиці Гілберт, і вже за двадцять хвилин такого бою, вони стомилися, тільки Філіпп все ще добре тримався, адже він теж проходив не легкі тренування.