Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Наступного ранку, коли Аня прокинулася, Максима вже поруч не було. Підійнявшись на ліктях, вона озирнулася й впала назад на білу подушку. Мрійливо дивлячись на стелю, вона водила пальцями по своїх припухлих після ночі кохання губах, згадуючи вчорашні поцілунки. Потім обхопила сама себе руками, імітуючи пристрасні обійми чоловіка. Глибоко зітхнула. 

— Здається, я закохалася, — прошепотіла й розсміялася. — От дурна. Я закохалася у власного чоловіка. Як сказали б придворні з роману «Анжеліка»: “...закохуватися у власного чоловіка чи ще гірше займатися з ним коханням — це страшний несмак…”

Аня згадала, що в неї сьогодні вихідний. Від цього факту настрій став ще кращим, якщо це було можливо. Трішки полежавши й дивуючись, що Тетяна Петрівна ще не стирчить в неї в кімнаті та не вичитує за ледарство, білявка вирішила не випробовувати долю й кудись завіятись, поки свекруха не згадала про її існування. 

Натягнувши на себе легку шифонову сукню у квіточку, яку носила ще в студентські роки, Аня присіла на краєчок ліжка й набрала Аллу.

— Привіт, зайчик. Як дивишся на те, щоб сходити кудись вдвох? Сто років з тобою не бачились. Ще з мого дня народження не пишеш і не дзвониш.

— Привіт, котику. Я б з радістю, але ми з Богданом домовилися сьогодні провести день разом. Тільки не ображайся, будь ласка, — швидко затараторила Алла. — Ти ж знаєш, що я тебе люблю. Просто й Богдана я теж люблю. Ти ж розумієш, що це таке. 

— Богдан хоче провести з тобою цілий день? — голос Ані затремтів. Серце стиснулося. Стало важко дихати.

— Так, він сам запропонував, — радісно відповіла Алла. — Знаєш, я думаю, що скоро він зробить мені пропозицію.

— Чому ти так думаєш? — ледь видавила з себе білявка.

— Ну взагалі-то, — понизила голос подруга, — я знайшла в нього в історії на планшеті записи про сайти з обручками. Уявляєш?!

— Важко уявити, якщо чесно, — прошепотіла Аня. — Вибач, мені треба йти. Свекруха гукає, — збрехала дівчина й швидко поклала слухавку. Сльози душили її. Чому? Ну чому він їй ніколи не пропонував провести день разом? Чому не шукав обручку для неї? Невже в тій іншій реальності він зовсім її не кохав? Невже вона нічого для нього не значила? 

Схопивши сумочку з крісла, вона вийшла в коридор й швидко надягнувши босоніжки, помчала на вулицю. Дівчина навіть не помітила, як Тетяна Петрівна виглянула зі своєї кімнати й здивовано провела її поглядом, а потім похитала головою:

— Навіжена, — прошепотіла жінка й пішла далі займатися своїми справами.

Аня ж, вибігши з під'їзду, глибоко й голосно вдихнула. Вона хотіла втягнути в себе сонце, літо, зелені дерева і… Богдана, щоб в нього ніколи не було можливості робити комусь пропозицію. Крім неї, звичайно ж.

Відчуваючи, що щойно в неї вирвали серце, вона все-таки вирішила пройтись. Не повертатися ж додому до злої свекрухи.

«Але все ж, — розмірковувала вона, — яка мені різниця? Я кохаю свого чоловіка. Я вибрала його й по своїй волі залишила Богдана. Чому ж мені тепер так боляче?»

До обіду вона блукала містом. Пройшлася алейкою, засадженою зеленими каштанами, яка тягнулася вздовж центральної вулиці. Зайшла в кав'ярню. Зробила замовлення й сіла у віддаленому кутку закладу. За сусіднім столиком сиділа парочка. Дівчина годувала хлопця морозивом. Вони весело сміялися й торкалися одне одного. Флюїди щирої закоханості щільно наповнювали повітря.

«Ще вчора ввечері і я такою була, — зітхнула Аня. — Поки не дізналася про Богдана. Чому так боляче? Моє серце ніби обливається кров'ю».

— Привіт, — почула вона. Піднявши очі, дівчина побачила Богдана. Він стояв, тримаючи книги в одній руці й каву в іншій та привітно дивився на неї через товсті скельця окулярів.

— Богдан? — здивувалася білявка. — А що ти тут робиш? Я думала ти з Аллою сьогодні весь день разом гуляєте.

— Не весь, — посміхнувся чоловік. — Можна? — він кивнув на стілець за її столиком.

— Авжеж.

— Взагалі-то мені треба працювати. Але Алла дуже ображається, що я їй мало часу приділяю. Тож ми домовилися піти на компроміс — першу половину дня я працюю, а в іншу ми підемо погуляємо.

— Для тебе робота завжди на першому місті? — запитала Аня, занурюючись в сірі очі Богдана. — Ніяка жінка не зможе стати важливішою за науку, чи не так? 

— Мені просто потрібен час на свої справи, — знітився чоловік й почав нервово поправляти окуляри. — Це не означає, що я не люблю свою дівчину чи зраджую, чи що холодний, розумієш?

— Розумію, — кивнула Аня. — Ти навіть не уявляєш наскільки розумію.

— Ну є, наприклад, жінки, які полюбляють цілими днями ходити по магазинах, — він дивився прямісінько в очі Ані. — Хіба це означає, що вони не кохають своїх чоловіків і цінують речі більше ніж своїх супутників життя?

— Ну взагалі-то, — посміхнулася Аня, — можливо й означає. Такі жінки можуть бути зі своїми чоловіками через гроші. Якраз для того, щоб ходити по магазинах і купувати собі нові речі. Так що приклад ти вибрав так собі…

— Згоден, — також посміхнувся Богдан. — Невдалий приклад. Але ж суть ти зрозуміла. 

— Але якщо ти хочеш бути зі своєю жінкою, хіба ти не повинен приділяти їй більше уваги?

— А якщо жінка хоче бути зі мною чи повинна вона кинути роботу і засісти назавжди вдома, щоб народжувати мені дітей?

Аня шоковано підняла брову:

— Ну знаєш, це вже сексизм. Не очікувала щось подібне почути від тебе.

Богдан засміявся:

— Невже я схожий на сексиста? Я мав на увазі якраз протилежне. Чому, щоб бути разом, люди неодмінно повинні жертвувати чимось? Чому їм потрібно підлаштовуватися під іншого й відмовлятися від своїх мрій? Чому кожен не може бути просто собою й займатися тим, що подобається й водночас любити одну людину і бути їй вірним чи вірною?

Аня знітилася. Розмова приймала якийсь не зовсім зрозумілий для неї поворот.

— Але ж якщо чоловік, приміром, готовий по шістнадцять годин сидіти на роботі й не бачити свою дружину, можна сказати місяцями, хіба це не означає, що вона йому байдужа, що в нього немає потреби в ній взагалі?