Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

Я просто захопилася досвідченим і сильним чоловіком. Коли-небудь і Костя набереться досвіду, мудрості та чоловічого шарму. Тоді йому, ймовірно, стане нудно в моєму товаристві.

Домробітниця, яка прийшла рано-вранці, зустрілася з моїм сонним поглядом, який я старанно ховала за чашкою міцної кави. Заснути цієї ночі так і не вдалося. Ігор кудись поїхав, відправивши особисто мені повідомлення, що з'явилися термінові справи, але до обіду постарається повернутися. У мене була неясна підозра, що поїхав спеціально, щоб дати мені розібратися в собі.

Однак проблема полягала в тому, що цей будинок кожною дрібницею нагадував про нього. І тут мені було надто легко, комфортно й тепло. Крім того, з'явилася іще одна проблема. Як я поясню Кості, чому його батько написав про свій від'їзд саме мені?

Ось за цими роздумами й застала мене хатня робітниця.

— Я заважаю, посунутися? — запитала, спіймавши на собі надто уважний погляд.

— Вибачте, не заважаєте, звісно. Просто задивилася на вас. Така гарна гостя, — жінка постаралася пом'якшити зайву увагу доброю посмішкою. Але вийшло фальшиво.

Ми обидві це розуміли, тому кожна відновила перерване заняття, щоб приховати душевний дискомфорт.

Утім, варто було Костику, бадьоро перестрибуючи сходинки, спуститися і поцілувати мене в щоку, як вона тут же знову втупилася на мене.

— Доброго ранку! А що на сніданок, Катюшо?

Під пильним поглядом домробітниці я загубилася і почервоніла. Вона подивилася спершу на мене, потім на Костю, потім на стілець господаря будинку на чолі столу. Насупилася. Невже в мене на обличчі все написано? Який жах! Що ж тоді подумає Костя?

Горденко молодший не думав ні про що, крім майбутніх гастролей. Про це базікав без угаву весь час сніданку, який люб'язно подала домробітниця, розігрівши вчорашні страви. Я слухала його, в думках малюючи будиночок біля моря, мольберт, полотно і фарби. Невже я все-таки погоджуся поїхати?

Краще зробити і шкодувати, ніж не зробити і шкодувати. А в такій ситуації питання доречне? Ні. Я залишуся вдома. Буду чекати свого музиканта, як вірна Пенелопа.

— І на афіші крупним планом моя моська, уявляєш? — із захопленням віщав Костя.

— Чудова ідея, — кивнула машинально.

Його обличчя на всіх афішах красувалося. І навіть на квитках. Які, я знаю, оплачував теж Ігор. Не розумію, навіщо, за що доля так зло з нас пожартувала?

Він приїхав ближче до вечора. А я весь день не знаходила собі місця. Мені потрібно бачити, потрібно чути оксамитовий голос і відкритий, трохи хриплуватий сміх. Потрібно відчувати на своєму тілі його міцні, надійні й водночас ласкаві руки. Щоб мурашки бігли по шкірі й пронизували електричні розряди, що запускають серце не гірше за кардіостимулятор.

— Ми збиралися вечеряти без тебе, — реготнув Костя, занурений у передчуття гастрольного туру. — Ти де пропадав увесь день?

Ігор кинув на мене короткий погляд, піднявши брови на мить. Я зніяковіла. Так хвилювалася, що геть забула в підсумку розповісти Кості про повідомлення. Може й на краще. А то надумав би собі бозна-що.

— Не кажи дурниць, — жартівливо штовхнула нареченого ліктем, — ми чекали, звісно ж.

Погляд Ігоря на цих моїх словах потемнів і затягнувся знайомою мені з учорашнього вечора пеленою. Його чекали не ми, а я. І він прекрасно це зрозумів.

— Давайте їсти вже, я голодний, як сто собак! — потираючи руки, заявив Костик і попрямував до столу. — Можеш хатню робітницю звільняти, — хихикаючи, повідомив батькові, коли всі сіли за стіл.

— Щось не так? — стурбовано запитав Ігор, погляд його метнувся до мене.

— Катюха без неї чудово впоралася з обідом, вечерею, прибиранням, — не припиняючи сміятися наді мною, Костя почав загинати пальці, перераховуючи.

Горденко старший подивився на мене з ретельно прихованими веселощами. Як мені пояснити, що треба було чимось себе зайняти, щоб хоч секунду про нього не думати?

— Тобто вона напевно образилася, звільнилася, і мені доведеться шукати заміну?

— По-моєму, вона була тільки рада поступитися своїми обов'язками наївній дурепці, готовій працювати за подяку, — пустував Костя, не помічаючи похмурого погляду батька.

— Костянтине, — зауважив сину чоловік.

— Не треба мене лікувати. Запізнився ти з цим, — на мить з-під маски блазня проглянула хвороблива гримаса скривдженого хлопчика.

Ігор замовк, не перестаючи хмуритися. А мені захотілося негайно втекти.

— До речі! Мені там треба трохи на представницькі витрати в поїздці, — з нахабною посмішкою констатував, вичікувально дивлячись на батька.

— Скільки? — поцікавився той буденним тоном.

Вийняв із кишені портмоне й увімкнув мобільний банкінг. Здається, така ситуація не нова для нього.

Костя з готовністю креслив на серветці цифру. Я не стала навіть дивитися. Мене це не стосується.

— З розмахом, — резюмував Ігор, але сперечатися не став. — Частину заведу тобі на рахунок. Частину готівкою перед від'їздом віддам.