Читати книгу - "Заборонена зустріч, Ангеліна Кріхелі"

— Звідки ти знаєш? — Костя побілішав як полотно, нервово озирнувся на фотографа і журналіста, яких сам же й запросив.

— Хотіла це з тобою обговорити, але ти сюди поспішав дуже, — відповіла зухвало.

Гості почали шушукатися, бачачи, що відбувається недобре.

— У цей момент я прошу вас замислитися над тим, що кожен ваш день тепер розпочинатиметься з обіцянки бути разом, підтримувати одне одного в радості й у важкі часи. Ви створюєте нову главу у вашій історії, і тільки від вас залежить, наскільки красивою вона стане.

— От, задумайся, Костя, — хмикнула я, сподіваючись, що в нього вистачить сили духу хоча б зараз бути чесним.

Я вже якось ганьбу «відкинутої нареченої» переживу. От же дурепа! Думала, зламаю йому життя, якщо піду. А треба було про себе думати, тоді не зламала б життя собі, Ігорю, Кості та цій далеко не милій на вигляд дівчині.

— Костянтине, чи готові ви зберігати вірність, поважати й підтримувати Катерину в усіх випробуваннях, які зустрінуться на вашому шляху?

Він якось недобре глянув на мене, мовчки вимагаючи зберігати пристойність і косячись поглядом на пресу.

— Готовий, — урочисто заявив так, щоб чули абсолютно всі.

Гості пожвавилися, засяяли усмішками. Хто взагалі всі ці люди, неймовірно потрібні навіщось Костику на нашому з ним весіллі?

— Катерино, чи готові ви зберігати вірність, поважати і підтримувати Костянтина, бути йому опорою і натхненням?

Твердо глянувши Костику в обличчя, голосно і розбірливо вимовила:

— Ні.

Костя стиснув щелепи до зубного скреготу. Ігор нарешті відтанув. Мама схопилася за тата, тато за серце. А Олена Михайлівна підозріло стиснула губи в одну лінію, лукаво виблискуючи поглядом, адресованим тільки мені.

— Ваші слова стали підтвердженням вашого вибору. Тепер, перед обличчям ваших рідних і близьких, я з радістю оголошую вас чоловіком і дружиною, — не помітивши підступу в перші секунди, реєстраторка продовжувала завчену промову. — Можете скріпити ваш союз... Зачекайте, що ви сказали?

— Я сказала, що кілька хвилин тому дізналася, що цей шлюб розіб'є чотири серця не гірше, ніж айсберг впорався з «Титаніком».

— Молоді люди! — гнівно вигукнула співробітниця РАЦСу, розгублено бігаючи поглядом по присутніх. Ніби хтось із гостей міг підказати їй алгоритм подальших дій. — Такі речі треба було вирішувати до РАЦСу!

— Треба було, — хихикнула я, відчуваючи, як п'янить раптово здобута свобода. — Але я подумала, що правильні рішення приймати ніколи не пізно. Будь щаслива, Лесю! — урочисто проголосила.

Стягнула з ніг шикарні білі туфлі, що неабияк тиснули, і передала їй.

— Прізвище нареченої поміняйте просто. Чого святу пропадати, — пустотливо розсміялася, відчуваючи неймовірну легкість.

Ніби крила виросли за спиною. Чмокнула маму з татом у щоку, підморгнула свекрусі, що не відбулася. Вона все їм пояснить. А мені треба терміново на свіже повітря. Мені треба трішечки мого життя. Не для афіш, не тому, що так належить, треба, зобов'язана. А просто дихати на повні груди.

Вискочивши босоніж на вулицю, вперше задумалася, що погода не травнева. Так і застудитися недовго.

Наступної миті всі слова й думки вилетіли з голови. Він підхопив мене на руки і поніс до припаркованої недалеко від входу в РАЦС машині. Ігор.

Мовчки посміхнулася, кладучи голову йому на плече. Абсолютно безкарно і без найменших докорів сумління.

— Що там? — запитала, коли він відчинив дверцята, щоб посадити мене на переднє сидіння.

— Хаос і плутанина. Нудно сьогодні не буде нікому, — усміхаючись, відповів він. — Як же я тебе люблю, Катрусю, — протягнув захоплено, нахиляючись для поцілунку.

— Я думала, ти ніколи цього не скажеш.

— Я думав, ти ніколи не наважишся, — хмикнув у відповідь.

— Куди ми їдемо? — запитала, коли він обійшов машину, сів за кермо і завів мотор.

— Додому, — просто відповів коханий. — А розпишемося в інший день, тихо і спокійно, якщо ти не заперечуєш. На сьогодні у нас інші плани.

Він грайливо підморгнув мені, і я відчула, що тепер нарешті рухаюся в правильному напрямку. Додому.

Кінець