Читати книгу - "Переплутані почуття , Кетрін Сі"

Машина різко загальмувала на світлофорі і я ледве встигла поставити руку, щоб не вдаритися об переднє сидіння. Я помітила, як моє відображення в мокрому вікні виглядає таким самотнім — очі, що намагаються не блищати від сліз, куточки губ, що тремтять від невидимого холоду.

— Ти впевнена, що все буде добре? — Мама також помітила мій стан. 

Вона стиснула мою руку, в її очах читалася турбота.

Ковтнувши слину я кивнула й видушила посмішку. 

— Так, усе добре, мамо. Просто... скучатиму за вами. 

– Я буду тобі телефонувати кожного дня зранку й увечері! – Погладжує мою руку. – Ми повернемося дуже скоро, люба. 

– Обіцяю не спалити будинок за цей час! – Вирішую змінити тему й припинити сумувати. 

Їх трьох очікує непростий період попереду, я не повинна псувати їм настрій. 

Таксі рушило далі, і за вікном миготіли ліхтарі, як зірки, що спускаються надто низько.

Повернувшись до будинку, я прибрала всі розкидані речі, приготувала собі їжу й пішла до своєї кімнати. 

Увімкнувши ноутбук я дістала мобільний і перевірила месенджери. Було лише одне повідомлення від Джуді.

Д: “Як пройшов вчорашній день?” 

Е: “Довго писати, тож я краще завтра розкажу :)” 

Д: “Чекатиму!” 

Завтра починаються екзамени, мені варто підготуватися трохи краще, поки є така можливість. 

Увімкнувши собі романтичну комедію, я почала їсти свій пізній сніданок. На сьогоднішній день в мене багато планів. І одне з них – це прикрасити свою кімнату. Зазвичай, я це роблю ще десятого числа у грудні, та цього року все йде не так, як завжди.  

Після сніданку я одразу сіла за підготовку до екзаменів й просиділа за цією справою більше шести годин. Приготувала собі перекус, а потім нарешті прикрасила свою кімнату. 

Зараз я стою у проході й любуюсь результатом. У цьому році ми не будемо наряджати велику ялинку у вітальні, тож чи варто мені купити маленьку й поставити у своїй кімнаті? Це питання крутитися у моїй голові з початку прикрашання кімнати, та я досі не вирішили нічого. 

Узявши телефон з ліжка я відкрила камеру й зробила декілька фотографій для Джуді. 

Скинувши їх, я відразу отримала відповідь від подруги, де вона так само вихвалялася своїми успіхами в прикрашанні кімнати. 

Д: “Коли будете наряджати ялинку?” 

Е: “Цього року не будемо. Я сама на це Різдво.” 

За мить мобільний завібрував і я відповіла на дзвінок. 

– Що означає “сама на це Різдво”? 

– Усі полетіли до маминої подруги, вона дуже захворіла. 

– Як прикро… ти як? 

– Зранку була у розпачі, – Сідаю на ліжко, – Та зараз вже краще.

– Потрібно було відразу зателефонувати мені, я б приїхала. 

– Не хотіла турбувати тебе. 

– Дурненька! 

Якийсь час ми ще теревенили про різні дрібниці, що не мали ніякого значення. Я вдячна, що маю таку чудову подругу, як Джуді. Після завершення виклику я перевірила чи зачинені у будинку двері та вікна, опустила жалюзі й вимкнула світло на першому поверсі. Зробивши те саме з вікнами й на другому поверсі я повернулася до своєї кімнати й пішла до ванної, щоб прийняти гарячу ванну. Цей тиждень видався дуже і дуже складним. 

Хоча думаю — наступний не буде легшим.