Читати книгу - "Ми - Bellingcat. Онлайн-розслідування міжнародних злочинів, Еліот Хіггінс"

цю справу і переведе її на професійні рейки. Але не дочекався. Невже це мав зробити я? Здавалося, мені це не до снаги. Однак, озираючись назад, зараз я розумію, що мав чималі переваги. Великі інституції не хотіли починати щось нове й схибити, їм потрібен був приклад, щоб теж увійти в гру. Крім того, блог Брауна Мозеса вже став осередком, що пов’язував мене з визнаними експертами та розслідувачами-аматорами, які довіряли моїм мотивам і підходам.

Я звернувся до ймовірних учасників з ідеєю створити новий хаб, де зібрані з відкритих онлайн-джерел докази будуть доступні всім охочим. Десяток моїх колег — журналісти-фрилансери, експерт із хімічної зброї, фахівці з контролю над озброєнням і технічної безпеки, незалежні дослідники, аналітики — пропонували свої знахідки про події в Іраку, Туреччині, Курдистані, Нігерії, про корупцію в поліції, джихадистів і багато іншого. Я запустив кампанію спільнокошту на Kickstarter, пообіцявши проводити амбітні розслідування за відкритими джерелами, створити місце, де можна ділитися найновішими прийомами та покроковими інструкціями. Це мав бути колектив, де кожен може долучитися до детективної роботи і який водночас встановлюватиме стандарти нашої нової галузі.

Я не боявся, що в проєкт може потрапити поганий гравець. Якби хтось заявив про нові сенсаційні матеріали, я ніколи не оприлюднив би таких заяв наосліп. По-перше, я маю оцінити суть дослідження, перевірити особисті дані людини, наявні онлайн, і пересвідчитися, що нічого не спотворено. Хто може до нас приєднатися? Є один ключовий принцип: нам важливо тільки те, що сáме ти можеш знайти, як ти це можеш обґрунтувати і що можеш оприлюднити на загал.

Гаслом нової платформи стало: «Виявляй, перевіряй, поширюй»:

Виявляй онлайн-теми — і резонансні, і ще не відомі. Перевіряй усі дані, не допускай спекуляцій. Поширюй наші знахідки, у такий спосіб розширюючи поле нашої діяльності.

Розслідувальна спільнота розвивалася, і я зауважив серед учасників поширений типаж. Переважно ми були одержимі деталями, більшість із нас формувались як особистості перед комп’ютерами, захоплені силою інтернету. Ми не були місіонерами, які прагнуть урятувати світ, але завдяки своїм моральним принципам усі ми відмовилися від шляху, що вів до надмірної онлайн-влади, — від тролінгу й хакерства. Більшість із нас росли з упевненістю, що ми будемо далекі від злободенних питань, що сильних світу не обходитимуть такі маленькі люди, як ми. Не так сталося, як гадалося. І це п’янило.

Проєкту потрібна була назва. Я сидів за кухонним столом, на екрані ноута блимав курсор. Я подзвонив громадянському журналісту Пітерові Джуксу, який писав успішні сценарії для кіно й театру, а потім вів репортажі під час телефонного скандалу. Тоді ми й познайомились. Якщо хтось і міг вигадати хорошу назву — то він.

— Пам’ятаєш стару казку про те, як кіт не давав спокою мишам?

— Навіть не чув ніколи.

— Окей. Отже, миші вирішили провести нараду, — розповідав Пітер. — Про те, як їм захищатися. Одна миша підвелася. «Ми всі набагато швидші за кота, правда? Проблема в тому, що ми не чуємо, коли він підкрадається. Тому пропоную зробити от що, — сказала та миша. — Ми повісимо коту на шию дзвіночок, і йому більше не вдасться нас спіймати». Миші зааплодували. Тепер у них є план, і вони всі будуть у безпеці. Залишалася тільки одна проблема: хто повісить дзвіночок на кота?

Це було те що треба: наша місія і наша назва. Вішати дзвіночки на котів. Belling the cats.

2. Як ми стали Bellingcat
Формування команди детективів

 

 

Сімнадцятого липня 2014 року з аеропорту Амстердама вилетів літак рейсу MH17 Малайзійських авіаліній із 298 людьми на борту. Більшість із них — сім’ї, які летіли в Куала-Лумпур на відпочинок. За три години «Боїнг 777-200ER» перетнув Німеччину та Польщу. Карта польоту показувала, що за десять кілометрів униз — схід України.

На відстані руки від кабіни пілотів пролунав вибух.

Спершу новини були уривчасті. У твітері з’явилися згадки про авіакатастрофу на південному сході України. Кілька місяців до того в цьому регіоні розгорівся збройний конфлікт після втечі президента Віктора Януковича, близького союзника Кремля. Коли Януковича скинули, проросійські бойовики Донбасу повстали проти центральної української влади. Повідомлення про збитий літак з’явилося в соцмережах на фан-сторінці Іґоря Стрєлкова, колишнього полковника російського ФСБ (відомство-правонаступник КДБ), також відомого як Іґорь Ґіркін. Повстанці на Донбасі оголосили про відокремлення двох «народних республік» — Донецької та Луганської, і Стрєлков очолював постанські сили першої. У вконтактє, російському аналогу фейсбуку, на фан-сторінці Стрєлкова повідомили, що повстанці збили транспортний літак Військово-повітряних сил України поблизу Тореза 141. «Ми попереджали не літати над нашими територіями, — ішлося в повідомленні. — Пташка впала на пустир. Житлові райони і мирне населення не постраждали». Раніше сепаратисти справді збивали літаки українських ВПС, зокрема літак повітряного спостереження Ан-30, транспортний Іл-76 і штурмовик Су-25 142. Але єдиним літаком, збитим над Донбасом 17 липня 2014 року, був цивільний пасажирський літак. Раптово допис 143 було видалено.

У мережі ширилися суперечливі повідомлення. Дехто стверджував, що українські військові літаки підозріло супроводжували літак Малайзійських авіаліній, перш ніж він вибухнув, або що Україна намагалася збити борт Путіна, але випадково влучила в MH17. Сепаратисти наполягали, що в них немає зброї, здатної поцілити в літак на такій висоті. Серед усієї цієї інформаційної бурі на ютубі з’явилося відео з озброєнням, з якого начебто й збили літак. На цих кадрах, знятих здалеку і, вочевидь, телефоном, видно, як по зеленій житловій зоні перевозять ракетну установку «Бук». І відбувається це все нібито в Сніжному, містечку на підконтрольній сепаратистам території 144. Ракетну систему «Бук» було розроблено в радянські часи і прийнято на озброєння 1980 року. Після розпаду Радянського Союзу «Буки» залишилися в арсеналах багатьох колишніх комуністичних республік, зокрема Росії та України. Для недосвідченого ока «Бук» схожий на танк — гусенична машина кольору хакі. Але замість ствола гармати і башти в нього зверху — батарея з чотирьох ракет, а всередині — радіолокаційне обладнання для наведення на повітряні цілі. Бойова перевага цієї установки — мобільність: вистріливши ракетами «земля — повітря», вона може одразу поїхати з місця події.

Якби вдалося підтвердити, що така серйозна установка