Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Про походи в гості та дивні рішення капітана

Відпочивала від перенесення покупок Ліїн довго, майже два дні. Весь цей час вона перечитувала мемуари адмірала, перебирала куплене і сердилась на капітана, який фактично замкнув її в каюті. Ще й Айдека під дверима поставив. А був би ілюмінатор ширшим, когось поставив би і там.

Це Ліїн найбільше й злило, а не сам факт того, що її замкнули. Можна подумати, вона така дурепа, щоб втікати на проклятий Ріг, у загиджене місто, де в неї ні родичів, ні знайомих, ні взагалі нікого. А ще в неї не має грошей. Зате є браслет на зап'ясті, завдяки якому вона себе захистити не зможе. Ось якою дурепою треба бути, щоб у такій ситуації кудись втекти з корабля, де в неї і охоронець, і не дуже погане ставлення? Дуже великою дурепою. І капітан Велівера саме такою дурепою її вважав.

— С-с-сволота, — прошипіла Ліїн, закриваючи книгу.

Немов у відповідь на хлопок книги, відчинилися двері каюти і Айдек велично сказав:

— На вас чекає капітан.

— Чекає? — перепитала дівчина і схопилася на ноги, впустивши книгу.

Їй хотілося просочитися повз Айдека, добігти до капітана і накричати на нього, поки ніхто не зупинив. Натомість вона глибоко вдихнула і ввічливо сказала:

— Я зараз.

І рукою махнула, натякаючи, що охоронцеві краще зачинити двері, залишившись з того боку.

Переодягалася Ліїн зло і швидко. Ні, вона не думала, що Велівера вразиться квітчастою спідницею і зеленою кофтою, котра дуже їй личить. Він напевно і краще бачив. І в дівчат були відповідні зачіски. Так і взагалі. Але постати перед ним у вигляді жебрачки, якій костюм зібрали з того, що колишнім власникам було не шкода, вона більше не хотіла. Сама не розуміючи, чому. Просто воно здавалося неправильним.

Айдек дівчину, коли вона вийшла, окинув веселим поглядом, усміхнувся, а потім повів не в капітанську каюту, а повз неї, в кінець коридору. Виявилося, там знаходилося приміщення набагато більше за будь-яку каюту. У ньому стояв лакований стіл із позолоченими прикрасами на ніжках. Навколо столу розставлені, точніше, намертво пригвинчені до підлоги масивні стільці.

Капітан Велівера подивився на Ліїн схвально і навіть чемно встав, одночасно жестом вказуючи на стілець поруч із собою. Незнайомець, що сидів навпроти капітана, дивився здивовано, потім спробував різко схопитися, вдарився об стіл і тихенько зашипів щось неприємне.

Ліїн вдала, що нічого не помітила, і з усією можливою грацією сіла. Знайомити її та незнайомця один з одним ніхто не став. Зате він сам, відшипівшись, поставив питання, яке дуже його хвилювало:

— Елано, ви справді можете підтвердити, що сина адмірала Рівви вбили до того, як команда капітана Велівери дісталася шлюпа.

— Можу, — сказала Ліїн.

Незнайомець подивився на камінь, витягнутий із кишені. Хмикнув.

— Гаразд, — сказав він серйозно і глянув на Веліверу. — У такому разі я надішлю своєму другу листа, про який ви просите.

На цьому незнайомець відкланявся і спритно кудись утік.

— Дуже добре, — сказав капітан. — Тепер адмірал чекатиме на доброзичливців, які бажають розповісти йому про смерть сина. А ми можемо зайнятися основною справою.

Айдек голосно хмикнув.

— Сьогодні ми підемо в гості до пані Мелінії.

— Яка знову спробує видати за вас свою молодшу дочку, разом з її розумовими проблемами, — сказав Айдек.

Капітан скривився, а потім подивився на Ліїн.

— Розумові проблеми? — з цікавістю спитала дівчина.

— Вона дивна, — сказав капітан. — Настільки дивна, що видати її заміж за когось її кола у пані Мелінії немає жодного шансу. Навіть великий посаг не допоможе. Ось стурбована матінка і шукає когось простіше.

— І наш капітан їй здається підходящою партією, незважаючи на сумнівне походження, — додав Айдек, широко посміхнувшись. — Він же бравий капітан із великими перспективами.

Капітан з перспективами окинув велетня невдоволеним поглядом.

— Сумнівне походження? — перепитала Ліїн.

— Я син Кадмії Ловарі, — сказав Велівера. — Незакононароджений, хоч і визнаний батьком.

— Ага, — тільки й змогла сказати Ліїн.

Кадмія Ловарі була живою легендою. Дівчина – нічний вовк. Спочатку вона в ті вовки пішла, бо була єдиною дитиною їх голови, та й загалом дівчата серед вовків не рідкість. Нічні вовки виросли з однієї з гільдій найманих убивць, а вбивати можна по-різному, і жінки в цій справі можуть бути успішнішими за чоловіків, особливо красиві.

Потім виявилося, що дочка голови дуже талановитий провідник чужої магії, вміє не просто її пропускати через себе, а й спрямовувати. Вона у свій час навіть була охоронцем імператора, таким собі живим щитом, потім, щоправда, викрила у зраді та спробі отруєння фаворитку, і поки гримів скандал, Кадмії довелося виїхати зі столиці. З розлюченими родичами фаворитки імператор розібрався швидко, пояснивши їм, що намагатися проштовхнути у духовні наставники імператора свого родича – не найкраща ідея, особливо якщо наставляти передбачається на сумнівного бога ще більш сумнівного королівства. Пояснював він з усією можливою запопадливістю, і від того сімейства мало хто лишився. А хоробра вовчиця так і не повернулася. Вона примудрилася закохатися, мало не вийти заміж, а потім посваритися з коханим і виявити, що вагітна. Так що на деякий час дівчині стало не до подвигів, але гарне ставлення імператора вона зберегти зуміла. Це допомогло без особливих проблем успадковувати владу над вовками після смерті батька і в кар'єрі сина свою роль, напевно, зіграло.

— Пані Мелінія весь час запрошує капітана в гості, — сказав Айдек.

— Я відмовити їй сьогодні не можу, — невдоволено пробурчав капітан. — Я розраховував на її запрошення, тож піти мені треба в будь-якому разі.

Він задумливо посміхнувся. Потім глянув на Ліїн і кивнув головою.

— Ви підете зі мною, — сказав впевнено. — Представлю вас як мою наречену.