Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата, Тетяна Гуркало"

Айдек відмовився допомагати нести численні згортки, перев'язані бечевою та бантами. Заявив, що у охоронця мають бути вільні руки. Довелося дівчині все тягнути самотужки. Потім ці прокляті пакунки розповзлися в руках, як таргани і впали посеред дороги, добре хоч не в купу сміття, і Ліїн серйозно задумалася, а чи не кинути половину там, де вони впали? І, мабуть, покинула б, якби пам'ятала, що й у якому знаходиться. А то ось так кинеш половину, а потім виявиться, що у тій половині залишилися всі спідниці. І буде вона щасливою володаркою безлічі сорочок, які не буде з чим одягнути, якщо не рахувати чужих штанів на мотузочку. Щоправда, і тут не факт, що Айдек захоче позичити чергові, а в якому пакунку перебували вже позичені, Ліїн також не пам'ятала.

Довелося все зібрати та зв'язати один з одним.

У порт Ліїн заходила втомлена і проклинаюча свою мстивість. Зате обличчя капітана стало бальзамом на душу.

— Айдек? — здивовано покликав капітан.

— Я не розумію жінок, — сумно сказав охоронець. — Але вони однакові.

— Ага, — тільки й зміг сказати капітан. — Твоя сестра несла покупки якось спритніше.

Ліїн пирхнула.

Капітан чарівно задер брову, а потім задумливо сказав:

— Запишу до непередбачених витрат на обмундирування.

Ліїн знову пирхнула і гордо пішла, з останніх сил тримаючи пакунки.

Помста, схоже, не вдалася. Залишалося сподіватися, що за непередбачені витрати його не похвалять. І що чесний корабельний секретар відмовиться записувати жіночий одяг в колориті Рогу як обмундирування. Щоправда, надії було мало.

— Гад, — сказала Ліїн дзеркалу. — Змій холоднокровний.