Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

- Чекаю – чесно я трохи нервую, все таки я відчуваю зараз у цьому будинку не рівність між мною та дівчиною.

-Доброго вечора, юна леді, – зі мною вітається жінка років сорока, така ж світловолоса як Тая, одразу зрозуміло, що вона повна копія своєї доньки.

- Доброго, я Оля – встаю та посміхаюся.

- Юлія Костянтинівна, мама цієї неслухняної дівчинки – звертає погляд на подругу та посміхається.

- Мам, – дівчина одразу подає голос.

- Рада знайомству – знову посміхаюсь, мені починає здаватися, що це щось істеричне.

- Ну, що будемо дружити, друзі моєї доньки – мої друзі. Відчувай себе, як вдома! – жінка обіймає, приймаю її обійми і вся нервозність, нерівність, страхи зникли, ніби і не були. Розумію мати подруги такаж проста , як і вона сама. Гроші її не зіпсували  – А тепер, залишайте речі, швидко мити руки, буду вас годувати, смачною вечерею.

Підіймаємося з подругою на другий поверх, де залишаємо свої речі, у кімнаті, яку мені виділили. Приміщення просторе світле з невеличким балконом на який я не встигаю заглянути, бо з’являється подруга, вже перевдягнута в домашнє.

- Ну, що ходімо?

- Так?

Спускаємося сходами та прямуємо до столової. Столова велика та простора, гарно за сервірована та накрита різноманітними стравами від ароматного традиційного українського борщу з пампушками до запеченої качки з салатом.

- Татечку, привіт – щебече подруга.

За столом сидить вже головний член сімейства – батько подруги, переглядає, щось у журналі, але як тільки чує шум одразу відкладає його. Посміхається донці та дивить на мене серйозним поглядом. Чесно я не з лякливих, але цей чолові сканує ніби рентген. 

- А, це я так розумію та сама Оля про яку ти нам розповідала – дивиться то на мене, то на доньку.

- Вона сама.

- Доброго дня,– вставляю і я слово.

- Ради вітати тебе у нашому домі, присідайте вже, а то мені здається, що наша гостя зараз знепритомніє від хвилювання. Ми не  кусаємося – посміхається я у відповідь – Денис Іванович.

- Оля, приємно, рада знайомству.

- Денисе, чому дівчат не посадив за стіл – у кімнату заходить мама Таї – А ну швидко за стіл – командує.

Виконуємо вказівку розмішуємось за столом господиня будинку наливає нам у миски ароматний борщ та накладає качку з салатом по тарілках. Мені здавалося, що я не голодна, але коли вловлю аромат страв, живіт скручує спазмом.

- Ну, що дівчата, розказуйте як навчання ?

 Тая починає розмову за проєкт я її підхоплюю. І тут «Остапа понесло» говорю лише я, а всі мене слухають з інтересом, ну по моєму мені так здається  та мовчать.

- Ох, і говірка, ти Олю, не те що наша Тая з неї буває і слова не витягнеш – у хорошому сенсі слова говорить Денис Іванович – Дівчата, ви тільки скажіть я вам влаштую стажування у будь – які точці країни.

- Тат, ні ми самі! – категорично заявляє Тая.

- Дякую, але ми справді самі справимось – підтримую подругу - Чи ви у нас не вірите ? - запитую з цікавістю.

- У вас не можливо не вірити - відповідає чоловік.

Вечеря проходить спокійно, весело з жартами, анекдотами таке відчуття ніби я знаю цю родину все своє життя. Я не відчуваю між нами тієї межі, яку сама намалювала.

- А де Тарас, щось його не чути? – запитує Тая у батьків.

- Тарас на секції по футболу – відповідає Юлія Костянтинівна донці, а потім звертається до мене – Тарас – це наш молодший син та брат Таєчки. Він у нас енергійний хлопчик, займається професіонально футболом вже п’ять років.

- Круто!  - відповідаю.

- А ще любить пограти на нервах сестри – сміється подруга – Він тобі має сподобатися у нього теж шило в одному місці як в тебе – ми всі разом починаємо сміятися та продовжуємо трапизу.

Їжа смачна, гарна компанія, я відчуваю себе комфортно. Після ситної вечері піднімаємося на другий поверх прямуємо до кімнати Таї. Дорогою вона показує мені ванну кімнату, яка знаходиться також на другому поверсі. Тут крім Таїної кімнати та тієї що виділили мені, розміщені спальні братів подруги.

Що я там говорила, моя кімната велика, брешу Таїна у двічі більша світла простора з великою гардеробною та косметичним столиком. Оглядаю все з захватом.

- Таїсія, а я бачу , що про вас не все знаю. Ти що вмієш грати на синтезаторі? 

– дивлюся на інструмент, який тут присутній у кутку кімнати, отак одразу і непомітно.

- Так балувалась колись, але це не моє. Пограла днів два від сили. Тепер стоїть пилиться відмахується - Що будемо робити?

- Може це ти мені скаже, як не як я ж гостя.

- Ну добре, гостя, тоді я за попкорном, а ти обирай фільм на вечір. Тільки, щось нормальне, а то я не засну потім, будеш спати біля мене.

- Та без проблем у тебе ліжко на чотирьох вистачить. Казочку так і бути розповім – сміємось.

Подруга зникає за дверима, а я починаю пошуки фільму на вечір. У мене два варіанти глянути стару, банальну класику чи щось сучасне з елементами містики, але так і бути не буду лякати подругу. З телевізором, який вісить на пів стіни розбираюся швидко та шукаю, щось веселеньке під настрій. Зупиняюсь на «Моє велике грецьке весілля», мені багато хто рекомендував цю комедію, але так і не доходили руки.

- Що дивимося ? – запитує подруга коли з’являється з двома мисками попкорну та двома пляшками коли, яку розмістила по карманах своїх спортивних штанів.

- «Моє велике грецьке весілля», надіюсь ти не бачила, бо тоді наш вибір зменшиться до «Містер монстрів».

- Ні, я не бачила, тож як ти там говориш грецьке весілля, так грецьке, ніяких монстрів .

 Подруга гасить світло та плюхається біля мене на ліжку перед тим давши мені миску з соленим попкорном зі смаком бекону та напій, а для себе зробила з карамеллю. Наші смаки співпадають лише по напоях. Титри захоплюючі, актори теж ніби нічого. Сюжет непоганий цікавий, але для мене фільм обривається не помітно для самої себе. Я заснула.