Читати книгу - "Вмій програвати, Рія Тас"

- Так, дякую.

-  Куди цього разу будуть відправлені студенти? – запитую я.

- Поки, що ця інформація нам не відома університет веде переговори з університетами двух країн – це Бельгія та Іспанія. До речі, забув зазначити, що підчас навчання буде можливість пройти стажування у одній з найвідоміші компанії країни і якщо компанія зацікавиться у вас, то є можливість отримати робоче місце на постійні основі закордоном. Тому для вас такий буде ще додатковий бонус та стимул.

- Вау, круто! – говорю радісно, бо це ще краще ніж у минулі роки. Не знаю, що крутіше обмін досвідом та навчання у університеті чи стажування і перспектива робочого місця.

Студенти по черзі дають питання, декан охоче на них відповідає. Минає хвилин тридцять, коли питань більше нівкого немає.

 - Якщо питань більше немає, з вашого дозволу залишаю вас на викладача. Гарного дня – відповідає декан та зникає за дверима.

Далі у нас розпочинаєть двух година нудна лекція. Потім ще дві практики і все кінець начального дня. Вже уявляю як прийду до гуртожитку сходжу в душ, перевдягнуся у теплу плюшеву піжаму та завалюсь дивитися фільм. Дорогою тільки треба зайти купити попкорну, або щось смачненьке.

- Які плани на вечір? – запитує подруга, коли виходимо з аудиторії.

- А, що є пропозиції? Думала подивитися фільм, якийсь фільм, але якщо пропонуєш, щось цікавіше, готова перенести свої досить нудні плани.

- Ну…, так є. Але не знаю чи ти погодишся – мнеться подруга.

- Так ти скажи спочатку, а я вже подумаю.

- Якщо коротко, хочу запросити тебе до себе на всі вихідні, відмови не приймаю, ти мені винна ще з минулого семестру – дівчина мене декілька разів запрошувала, а я постійно відмовлялася, бо якогось не зручно було.

- А твої батьки?

- Що батьки, вони завжди раді гостям. Вони у мене нормальні. І вони завтра їдуть на якусь грандіозну подію до Львову, а приїдуть лише у понеділок зранку або ж у неділю пізно вечері, то ж весь будинок на всі вихідні наш. Погоджуйся – подруга дивиться жалісливим поглядом.

- Ти б ще сльозу пустила – посміхаюся.

- Оль,  ну поїхали, будь ласка, буде весело. Тільки уяви ти , я , басейн, коктейлі, смачна їжа, домашній кінотеатр, великий сад, завтра влаштуємо барбекю все що треба для гарного відпочинку. Будь ласка, будь ласка,  ну поїхали. Що ти тухнутимеш у своєму гуртожитку.

- Добре.

- Тільки є одне, але.

- Я так і знала, що щось тут не так буде ще мій молодший брат. Він у мене трохи зануда, але класний думаю ви подружитися.

- Ааа, все я зрозуміла, тобі потрібна нянька на вихідні для брата. Якщо я не помиляюся , скільки там йому тринадцять?!

- Ні, ти не помиляєшся – сміється – Тож все ти погодилась будеш розвеселяти нас обох. Поки їхатимемо подумай над казочку для нас на вечір. Я в дитинстві любила про «Солом’яного бичка».

- Оу, то ви Таїсія, взагалі губу розкатали. Я тут  брата твого ще не погодилась, а тут ще одна перспектива намалювалася – сміємося – Тоді давай заїдемо я речі у гуртожитку, хоч якісь візьму.

- Тільки, я сьогодні без машини, пропоную пройтись до гуртожитка, а звідти я викличу таксі. Я можу свої речі дати, якщо що, але завчасно знаю ти не погодишся.

- Оу, то ви ще й думки читаєте – жартую.

До гуртожитку доходимо весело та швидко. Сьогодні на вході чергує Лідія Іванівна, тож без проблеми нас пропускає з Таєю до моєї кімнати. Швиденько перевдягаюся у зручні джинси та футболку. Закидаю змінний одяг до рюкзака, засоби гігієни та ще декілька на мою думку життєво необхідних речей. Сідаємо в таксі та ідемо за місто шумні дороги столиці швидко змінюються на майже пусту трасу.

- Тай, це точно зручно ? Твої батьки не проти?

- Литвин, ти вже питаєш у мене п’ятий раз, я вже задумалась чи потрібно мені було тебе з собою брати. Ніяк не могла подумати, що ти така набридлива, зануда – посміхається – Повторюю вп’яте, якщо треба запиши. Мої батьки не проти, вони класні і самі запропонували, запросити подругу на вихідні, поки їх не буде. І хто мені сам говорив, що не зручно, лише на стелі спати.

- Ну, добре тоді, але якщо вони проти і ти мене з собою без іх дозволю тягнеш. Ображусь.

- Оль, зараз я ображусь.

- Все проїхали.

Поки говорила з дівчиною автомобіль зупинився біля високого коричневого паркану. Тая розплачується з водієм та відмовляється категорично приймати мою допомогу, коли я намагалася розрахувати за дорогу, вона ще й накричала на мене. Ну ви таке бачили.

Виходимо з автомобілю та прямуємо до воріт. На дворі тепло, але вже сутеніє. Дівчина натискає цифри на домофоні, відчиняє двері та пропускає мене всередину двору, де нас зустрічає охоронець.

- Доброго вечора, Таїсія Денисівна, – вітається охоронець.

- Доброго вечора, Ігорю, знайомтеся це моя подруга Оля.

- Оля, рада знайомству – потискаю руку охоронцю. Якому на вид років тридцять, світловолосий, високий та широкий в спині за мене та Таю разом.

Ігор покидає нас та повертається на свій пост, а ми прямуємо до будинку. Територія вражає, більша ніж у моєї ба город. Будинок схожий на замок великий, двух поверховий сучасний. Все доглянуте, чисте. Одним оком бачу садівника, який порається біля квітів. Заходимо у прихожу будинку.

- Мамо, ми вдома – кличе Тая – Чекай, ось тобі тапці, ти поки роздягайся та  перевзувайся, а я гляну, де мама – звертається до мене та зникає за дверима. І що мені робити дівчина пішла на двір, а я стою в хатньому взуті та з рюкзаком в руках.

- І що ти стоїш, як не рідна, проходь – говорить подруга, яка з’явилася за пару хвилин. Вона сама швидко залишає взуття та одяг у гардеробні. Проходимо у глиб будинку.

Оглядаю будинок всередині він не менший ніж зовні. Світлий, сучасний, просторий. Багато свіжої зелені та різноманітних вазонів.

- Сідай поки - Тая запрошує до дивана у вітальні, розмішуємось - Чекай, зараз мама прийде, вона саме з садівником садом займалася, буде нас годувати.