read-books.club » Любовні романи » У черзі за святою водою 📚 - Українською

Читати книгу - "У черзі за святою водою"

167
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "У черзі за святою водою" автора Євгенія Анатоліївна Кононенко. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 18 19 20 ... 53
Перейти на сторінку:
class="p1">Історія триває, різні культури на різних етапах світового чи то поступу, чи то регресу посідають різні місця, відіграють різні ролі в культурі світовій. Занепадають і руйнуються цивілізації, залишаючи по собі кволу пам’ять, до якої долучаються одиниці. Наскільки в житті пересічного грека, мешканця не найбагатшої європейської країни, присутня пам’ять про давню велич еллінів? Руїни Парфенону, як і руїни провансальських замків стоять, здебільшого для туристів, місцеві на них або заробляють, або їх не помічають.

То чи є об’єктивним поділ на столичне і провінційне як духовні категорії та як категорії мислення? Що таке духовний провінціалізм? Чи то є неодмінно духовне убозтво? Чи зовсім навпаки? Чи своєрідний погляд на життя під незвичним для столиці кутом зору? І що таке провінційне мислення — невміння мислити по-столичному? А що значить мислити по-столичному? Хіба — долучитися до всіх тих знань, що людство накопичило у столичних книгозбірнях? Уміння мислити — це невеликий запас фактичних знань, це вміння робити оригінальні висновки з обмеженого фактажу. Хоча, треба визнати, нерідко саме обмеженість фактажу і заважає зробити правильні висновки.

Велика культура в усіх її виявах, що з об’єктивних причин більшою мірою споживається по столицях, твориться не лише там, а й у регіонах. Або, якщо хочете, у провінції. Генії та просто обдаровані люди, що народились у провінції, нерідко там і живуть, і помирають, і рано чи пізно столиця їх визнає. Все це банально, так було багато разів. У столиці — своя специфіка і своя культура, у провінції — своя.

Кожна національна культура має свою столицю і свою провінцію, і специфіка цієї опозиції зумовлена матеріальними умовами життя нації. У заможних країнах провінція не бідніша, а в якомусь розумінні навіть багатша за столицю. Там теж є інфраструктура і робочі місця. Тому в тамтешніх провінційників просто не виникає потреби штурмувати великі міста своїх країн. Їх завойовує «третій світ». І колишній другий — пострадянські провінційники та столичники, між якими в передмістях Амстердама чи Нью-Йорка немає істотної різниці.

Має свою столицю і свою провінцію і глобальна світова культура. І надалі все буде, як було. Будуть і столичний снобізм, і провінційні заздрощі, і мрія підкорити столицю, і вперта вірність малій батьківщині. Тільки світ розширився. Втім, не такий він і великий, тільки в межах земної кулі. І активний людський вік, коли можна щось завойовувати й перемагати, триває ніяк не більше, ніж півстоліття. Й любителі пофілософствувати знайдуться і в світовій столиці, і в світовій провінції.

Сутність поділу на столичне та провінційне вислизає. Юрій Шевельов ув одній зі своїх праць наводить ефектні слова, мовляв, усе, що не стверджує себе як столиця світу, є безнадійною провінцією. Провінція — це не географія, а стан душі. Приклад — Ісус із Назарета. Що таке Назарет? Це — всесвітня провінція, але звідти — Христос, який ствердив свою столицю як центр Всесвіту. Але й ця пафосна фраза може виявитися лише риторикою. Хто ствердив Назарет як столицю світу? Сам Христос чи ті, хто використали його ідеї та його постать у своїх цілях, далеких від Христових? Місце народження героя — сакральне, див. працю Отто Ранка «Народження героя». Ті, хто творить культ героя, не можуть обійти його. Але ствердити провінцію як центр всесвіту можна по-іншому. Якщо видатна особистість оселиться в якомусь провінційному населеному пункті, то може зробити її центром паломництва за свого життя і по його завершенні. Також видатна особа може відкрити в провінційному місті якусь наукову, культурну чи релігійну установу та згодом зробити її відомою на весь світ, в якомусь сенсі таки ствердивши її столицею світу.

Бо ж великі ідеї навідуються в голови незалежно від географії. Розробляючи їх, людина стверджує себе, і байдуже, де вона перебуває на цей момент — у Нью-Йорку чи в райцентрі колишнього СРСР. Якщо ті ідеї — або інші плоди творчої праці стануть у пригоді великому світові, можливі появи на карті світу нових Назаретів (або ж Віфлеємів) — національних чи міжнародних, вічних і минущих. Як Стратфорд-на-Евоні чи Амхерст, Моринці чи Єнакієве — цей список є відкритим. До нього приєднуються нові місця народження героїв, а потім відпадають, або переводяться в архіви, як Симбірськ чи Горі. Ще більша честь для провінційного міста, якщо видатна людина в ньому спочила. Місця останнього земного притулку ще частіше стають місцями паломництва, ніж місця народження. Так, «генії помирають у столицях», і їхні надгробки здебільшого там і містяться. Але, буває, великі люди освячують місцевість, де спочити, або, висловлюючись сучасною туристичною мовою, роблять їй промоцію. Равенна чи Чернеча гора ваблять і шанобливих шанувальників, і туристів. Я вже мовчу про місця поховання релігійних діячів. Також дуже добре, якщо вони облаштували собі останній спочинок не в столиці, а в якому-небудь Меджибожі, чим підняли статус місцевості — і свій. Все таки така собі узагальнена «кремлівська стіна» уніфікує та мимоволі знижує статус непересічного небіжчика. У столиці так багато всього! Щоби подбати про свою унікальність у віках, варто облаштувати свою власну «Ясну Поляну» і зробити її місцем прижиттєвого паломництва, що гарантуватиме й відповідну шану у вічності.

Також на духовно-туристичній мапі світу чимало місцевостей, де геній не конче має народитися, може провести кілька років, а то й кілька місяців, чим, одначе, може освятити місце свого тимчасового пристановища, стати таким собі Арлем ван Гога.

Що є спільним для всіх провінцій земної кулі, які народили генія, або ж прихистили його на певний час, але, найкраще, якщо народили? Вміння пишатися ним. Всі знають видатного французького співака й актора Жака Бреля, який колись гримів, а нині належить історії мистецтва. Французького? Я думала саме так, поки не потрапила до Бельгії, де в кожному кіоску в продажу диски з його піснями. Чому така честь для давно померлого співака? Бо він не француз, а бельгієць, який досяг успіху у Франції, а значить, і у світі. Франкомовна Бельгія є провінцією стосовно до Франції. Краянин, який став відомим, — головне надбання провінції. Це як актор Яковченко («український Чарлі Чаплін»), який народився в Прилуках, чий день народження — це день міста Прилуки. Так і вищий ранжиром співак і актор Жак Брель став найвеличнішим з усіх бельгійців усіх часів і народів за рейтингом «Великі» за форматом ВВС. Не політичний діяч, як у більшості європейців і американців, не святий отець, як у фламандській Бельгії, не борець за волю, як у болгарів, а комедіант, якого Франція забула, там багато таких, але Бельгія пам’ятає, бо забути не

1 ... 18 19 20 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У черзі за святою водою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У черзі за святою водою"