Читати книгу - "Лялька, або Бухгалтер на вимогу, Анна Пахомова"

Ч. 13

Віолетта

В душі мені навіть роздягатись було лячно. Здається моє тіло, яке так зрадило, перетворилось на щось чуже і невідоме. Але ні. Це  була все та сам я. Хутко заховалась від світу за вицвілою занавіскою з рибками, ввімкнула гарячу воду, і притихла.

Торкатись себе тепер було дико. Бо кожен новий дотик нагадував про пальці Артура. І відзивався солодким ниттям в середині. Що він зі мною зробив?

Пригадала свій перший і єдиний досвід плотських утіх. П’ятий курс, одногрупниці вже всюди не соромлячись обговорювали свій досвід, і зверхньо дивились на мене. Як на повну невдаху. Типу, як так можна в двадцять років і бути незайманою. Наче я якась прокажена. Нікому не потрібна, нецікава. Вони були у вищай лізі – обговорювали секс, хлопців, способи контрацепції. А мені було нічого сказати.

І від того, щоб не почуватись білою вороною, я зважилась на нечуване. Мені конче треба було позбутись цноти. І я її позбулась. Був день студента, мамі сказала, що у нас вечірка в виші. В принципі так воно  і було. Якісь танці  в холі, багато алкоголю, чергові викладачі, які на все дивляться крізь пальці. Зазвичай я не затримувалась на цих заходах далі офіційної частини.

Хлопця з паралельного потоку я підчепила на диво швидко. Він був п’яний, і готовий до сексуальних подвигів.

Привів мене в порожню кімнату гуртожитку, де вицмулив ще кілька пляшок пива в перервах між мокрими, слинявими поцілунками. Від нього несло тютюном і цим самим пивом. І тільки бажання бути як всі тримало мене поруч з ним, змушувало придушити в душі пориви встати і тікати додому.

Я не відчувала нічого окрім страху і відрази. Списала звісно все на хвилювання. Бо ж не уявляла, як це все відбудеться в перший раз.

Роздягалась в повній темряві. Партнер не дуже довго лапав мене за груди і сідниці, очевидно було, що йому теж не терпілось перейти до справи. Мені ж хотілось закінчити все якнайшвидше.  Я міцно заплющила очі і намагалась уявити Артура Журбу, чий образ здається навіки відбився на звороті моїх повік. Але це все одно допомагало погано. Особливо, коли хлопець, чийого імені я навіть не пам’ятала, почав торкатись мене внизу.

Він придавив мене своїм тілом до вузького ліжка, яке скрипіло і тріщало. Я очікувала болі, проте нічого такого не відчула. Взагалі. Окрім сорому та огиди, більше ніяких відчуттів. Тільки бажання ковтнути свіжого повітря. Тож дуже зраділа, коли хлопець нарешті перестав гучно сопіти мені на вуха, і принишк. Прямо на мені.

Я спробувала поворушитися і зрозуміла, що він не збирається вставати. Кілька судомних рухів, і нарешті скинула з себе гаряче пітне тіло. Юнак спав, в світлі з вікна було видно його розслаблене обличчя.

Треба було забиратись звідти, що я і зробила. Додому повертатись теж було ніяково. А якщо мама помітить в мені якісь зміни? Та вона нічого не запримітила. Навіть синців на стегнах, які з’явились на ніжній шкірі наступного ранку і неабияк мене збентежили.

Мій перший раз мене не порадував. Не надихнув бажання шукати продовжень. Я зрозуміла, що мені секс просто не потрібний. Думала, що в цьому немає абсолютно нічого особливого. До сьогодні.

- Тебе не ображають на тій твоїй роботі? – поцікавилась мама. Навіть не знаю, навіщо це їй. Ніколи особливо вона не переймалась моїми проблемами. Бо на будь-які мої скарги у неї зазвичай була одна розрада «На все воля Божа».

- НІ, - похитала головою сьорбаючи обпікаючий язик напій.

- Я на вечірнє служіння, - я помітила, що мама встигла переодягнутися, замінивши домашній халат на довгу коричневу спідницю і синю блузу.

Тільки помахала матері рукою. Занурилась знову в свої думки. От би був у мене тато, як би мені було зараз легше.

З цими думками дістала своє рукоділля, і понадіялась, що робота з нитками допоможе мені віднайти рівновагу. Проте помилилась. Зазвичай плетіння кружев мене заспокоювало, та зараз тонкі нитки плутались, обвивались навколо гачка, і викликали тільки роздратування. Артур Журба не тільки розбухав всі мої почуття, але ще і позбавив можливості займатись улюбленою справою.

Зранку ситуація мені здалась ще страшнішою, ніж напередодні. Необхідність йти в офіс і зустрічатись з чоловіком мене почала лякати. Боялась, що знову не вистою. Знову впаду нижче плінтуса, хоча здається мені і так вже падати нікуди.

Просто вимкнула будильник, і не зробила жодних спроб піднятись з ліжка. Нехай вважають мене малодухою боягузкою. Але здається, я сьогодні нікуди не піду.

- Віолетто, ти проспала, - в кімнату трішки згодом, коли я вже стигла вивчити всі тріщинки на стелі, зазирнула мама. От вже хто рання пташка. – Ти не захворіла? – на лоба лягла суха прохолодна долоня.

- Ні, зі мною все гаразд, - відповіла мамі, і зрозуміла, що жодним чином не знаю як їй пояснити свою поведінку.

- Я приготувала тобі сукню, вставай, ще встигнеш вмитись. Зі сніданком доведеться попрощатись.

- Мама, я не хочу туди йти, - кволо відповіла мамі.

- Люба, кожна робота це складно, це новий колектив, і ти звісно не досвідчена, - мати присіла на край ліжка. – Але з Божою поміччю у тебе все вдасться.

Далі вести діалог у мене навіть бажання не було. Простіше було вмовити Котовського спростувати брудні фото, ніж пояснити моїй матері всю глибу моїх проблем.

Я вскочила з ліжка, і ледь не впала від запаморочення. Та не звернула уваги на слабкість. Мене підганяла дука, що треба дійсно б поговорити з тим, хто влаштував мені цю підставу. Можливо, колишній роботодавець змилоститься і зізнається Артуру, що надіслав йому підроблені фото?

На дошці для прасування мене чекала м’ятно-зелена сукня, з тих що довжиною до підлоги, і застібаються на всі ґудзики спереду, аж до самого горла. Але часу сперечатись з мамою з приводу одягу у мене не було. Накинула що є, вже вдячна за те, що сукня випрасувана. І побігла на колишню роботу. Якщо задумане вдасться, то Журба ще перепрошувати буде за свою поведінку.