Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

Тієї ночі кошмари його більше не мучили, на зміну їм прийшов образ Відьми. Оленою він її не міг називати, це ім'я здавалося неправильним. Воно пахло брехнею, а брехню Стас зневажав усім своїм єством.

До ранку він перебирав інформацію, чіплявся за найменші деталі. І вив від розпачу. Почуття йшли урозріз зі здоровою логікою. Є дані у якій клініці вона лежала, які були проведені операції. Її справді витягли з того світу. Місця аварій були дуже далеко один від одного. Хоч відбулися в той самий місяць, але в різні дні.

Були навіть знімки з місця події. Хоч там нічого нормально не було видно. Були також інші фотографії. Олени до події, з раннього дитинства до зрілих років. Він вдивлявся на них і нічого не розумів… обличчя інше… здається… Але чому він бачить Торі? Чому ця посмішка, ці зморшки біля мигдалеподібних очей, пробираються в серце і залишають там опіки? Він порівнював фотографії Торі, бачив відмінності та не бачив їх зовсім.

Адже від горя люди божеволіють? Він так і не зміг відпустити дружину, і зараз хапається за примарну нитку, яка веде його до божевілля. А йому не можна втрачати свідомість. Удома чекає Дюшка. У малюка залишився лише він. Стас йому батько і мати, і він присягнув, що дасть синові все найкраще. І справа далеко не у фінансах, дитині потрібне батьківське тепло – це насамперед.

Треба зробити тест ДНК, тоді всі сумніви відсіються. Можна рити далі, по крихтах розібрати її життя. Тільки в нього немає часу, йому треба дізнатися все якнайшвидше. А найвірніший і найшвидший спосіб – це ДНК.

З самого ранку він уже стежив за нею. Бачив, як вийшла з дочкою з під'їзду, як дбайливо поправляє на ній шапочку і згоряв у машині від пекучого болю та ніжності. Якщо це вона… його син був позбавлений всі ці роки материнської любові. А дівчинка, звідки вона?

Стас припускав, що Торі могла забути після аварії багато. У висновках лікарів вказувалася часткова амнезія. І не міг вибачити, як вона могла забути свого сина. Але дівчинка... вона не вписувалася в картину, враховуючи, що діти з'явилися на світ із різницею у два місяці.

Кому він бреше, нічого не вписується. Життя цієї жінки сама Олена ніяк не в'яжеться з Торі. Він безнадійний безумець, якщо припускає подібний варіант. Ось перевірить і викреслить забуте цивілізациєю містечко разом із цією жінкою з пам'яті. Йому сина піднімати треба, а не страждати від хворобливих галюцинацій.

Подивився на легку обшарпану курточку Олени і груди ніби пазурами щось дряпає. Жаль. Чоловік у неї… цю істоту навіть із натяжкою не можна назвати мужиком. Утриманець на шиї у дружини.

І все ж таки Стаса охопили пекучі й незрозумілі ревнощі. Ця істота торкається Олени своїми брудними лапами. Стиснув кулаки, придушуючи бажання переламати йому всі пальці.

Пішов за нею до місця праці. Торгує овочами, фруктами на ринку. Тендітна, ніжна, а тягає важкі ящики. Не міг на це дивитись. Скупив усе, перш ніж встиг схаменутися. У ньому прокинулася дика потреба оберігати її. Як притис там до себе ящиком, уперше за три роки відчув себе живим. Вдихнув запах ванілі, і по венах побігла гаряча кров, у скронях пульсація, голова ходуном. Як карколомне наслання.

Це не Торі. Намагався обдурити себе. Але десь там. Йому було дуже добре поряд із нею. Нехай злиться, обурюється, від цього її щоки покриваються рум'янцем, а його серце вдаряється об ребра, адреналін біжить у крові. Він повертається у минуле, коли був реально щасливим.

Це справжня агонія. І Стас жадав її продовжити. Будь-яким шляхом. Аби тільки залишитися з нею якомога довше.

Він отримав якесь дике задоволення, просто купуючи їй речі. Дивитися, як спалахують її смарагдові очі, і вона всіма силами намагається придушити цей блиск. Торі не була скромницею. Олена відрізняється і у цьому. Але як вона схожа. Стас намагався довго не дивитися їй у вічі, його затягувало так стрімко, що він забував про все, втрачав розум, і шаленій частині його свідомості це безперечно подобалося.

Коли зустріли ту тітку, він спонтанно взяв Олену на руки. Наче в ньому прокинувся інстинкт хижака, ось так у примітивний спосіб перед незнайомими людьми позначити свою власність. Ідіотизм. Але саме так вона на нього й діяла, перетворювала на дурня. Тиснула на хворі рани, розкривала їх своїми нігтиками, і він терпів пекельний біль і хотів продовження цієї агонії.

У ресторані, коли Відьма почала говорити про свого чоловіка, він мав лише одне бажання – звернути нікчемному створінню шию. Так щоб більше ніколи не смів навіть дивитись на неї. Адже вона повернеться до нього в їхню спільну клітку. Він має на неї всі права.

У той момент розум знову дав збій, він бачив свою Торі в обіймах чужого мужика. Те, з яким запалом, натхненням і обожнюванням вона розповідає про Ваню, змушувало його знову і знову корчитися в муках шалених ревнощів, що спалюють все на своєму шляху. Відьма грала з ним у небезпечну гру, сама того не відаючи, будила в ньому звірюку, готового трощити, рвати, ламати будь-які перешкоди, аби отримати бажану здобич.

Стас не міг сам собі пояснити своїх дій та почуттів. Трохи остудив його запал дзвінок няні, і потім розмова з сином. Треба взяти у Відьми матеріал, зробити аналіз та вирвати з м'ясом із себе цю незрозумілу одержимість.

А натомість Стас її поцілував. Не міг зробити інакше. Він повинен відчути смак її губ. Переконатись, що зовсім не ті. Що все не більше ніж вигадки, гра його хворої уяви. А сам потрапив у капкан, загубився у вирі почуттів, що закрутив так стрімко, що земля під ногами плавилася. По венах текла розпечена лава. Через стільки років він цілував свою Торі. Її смак, її губи, рухи. Струм біг по оголених нервах, гостро, неймовірно, неможливо. Це не поцілунок - це оглушливий вибух, від якого розлетілися в тріски залишки здорового глузду.

Зі спогадів Стаса вирвав дзвінок смартфона. Тремтячою рукою прийняв виклик. Зараз йому озвучать вирок.

- Станіславе Юрійовичу, це Скляров вас турбує.