Читати книгу - "Син маминої подруги, Марісса Вольф"

Марія

Останні пару днів стала помічати, що з Миколою щось відбувається.

Почав затримуватися на роботі більше звичайного. Приходить пізно вночі, рано вранці за ним приїжджає Валентин. Що такого важливого у нього там відбувається - не каже.

Так, я знаю, що скоро наш виїзний тижневий корпоратив. Дуже скоро - вже післязавтра. Але не сам же він його готує? Для цього спеціальні люди в компанії є. Ну, секретарка його, в крайньому випадку.

Мені, звичайно, було чим зайнятися. Я теж почала затримуватися на роботі допізна. А що мені ще робити вдома цілий вечір одній? А на роботі завжди є чим зайнятися. Цифри, графіки, звіти. Загалом, все як я люблю. Хоча я б, звичайно, зовсім не проти була б іншого проведення часу. Адже Миколу я все ж люблю більше. І справа навіть не в більше. Якось непомітно для самої себе я зрозуміла, що я кохаю цю людину. І зовсім не сестринського-дружньою любов'ю, як у дитинстві.

Вперше зловила себе на цій думці ще тоді, коли в перший раз познайомилася з його друзями. Ходила по будинку Михайла та Оксани - спочатку зависла біля великого панорамного вікна, милуючись шикарними видами, потім розглядала фотографії малюка, виставлені в красивих рамочках, натрапила поглядом на забуте брязкальце і ... І зрозуміла, що я вже не проти і сама б потримати свою маленьку лялю. Мені вже 30, годинник цокає, це я прекрасно розумію. Але я раптом усвідомила, що хочу не якоїсь міфічної дитини від міфічного чоловіка, я хочу дитину конкретно від Миколи. Спочатку ця думка мене налякала. Чесно кажучи, я взагалі ніколи нікого не любила. Ні, звичайно ж, симпатії були. Хлопці, з якими я зустрічалася, мені подобалися. Але слово «любов» в голові ніколи не пролітало. А тут раптово виявилось, що, здається, я серйозно влипла.

А може ну його, до біса, ці думки? Будемо, як і раніше, жити на дві квартири, думати здебільшого тільки про роботу і іноді зустрічатися з друзями. Начебто непоганий варіант. Але чи надовго нас вистачить?

Микола кілька разів пропонував переїхати до нього. Але що це означає - що він готовий до подальшого розвитку наших відносин або тільки що так зручніше в побутовому плані? Ці думки мені частенько не давали спокою останнім часом. А сьогодні чомусь вони мене не хотіли відпускати зовсім.

Я сиділа на дивані з книжкою. Фоном тихо служив серіал на Нетфліксі. Але ні фоліант, ні дотепні фрази американського ситкому мене зараз зовсім не відволікали. На годиннику дванадцята Миколи досі немає. Телефон не відповідає, тільки загадкова смска «Буду за годину» ситуації не прояснює. І як накажете це розуміти? З'явився у нього хтось чи що? Чому тоді мені прямо про це не скаже? Боїться, що образить? Блін, я втомилася від цих питань в своїй голові.

Набираю знову. П'ять гудків, він нарешті-то бере трубку. На задньому плані якийсь незрозумілий шум. Коротка фраза: «Сонечко, я зараз зайнятий. Скоро буду." і короткі гудки.

Я в ступорі дивилася на екран телефону. Думати, не хочеться ні про що. Просто вчепилась поглядом за заставку з улюбленим Санторіні. І так мені гірко дивитися на цю білу красу, що я відкидаю телефон на диван. Іду на кухню, дістаю пляшку вина. «Ось дожилася, вже стаю алкоголіком» - пролітають сумні думки в моїй голові, і з сумною усмішкою наливаю собі повний келих. Залпом випиваю і наливаю ще один. Так пішло воно все до біса. Накидаю пальто поверх короткої піжами, я виходжу на балкон і сідаю в плетене крісло.

Далекі вогні багатоповерхівок в центрі, яскраві відблиски ліхтарів на водній гладі широкої річки, що розмірено несе свої хвилі посеред кам'яних джунглів, підсвічені купола старовинних церков. Що я взагалі забула в цій столиці? Навіщо я приїхала сюди? Захотіла поміняти обстановку, повелася на гарну фігуру Миколи або взагалі навіщо?

Дура, думала, що він не змінився, що він залишився тим самим, що йому є діло до тебе. У нього тут було своя життя. Не можна ж просто так увірватися в життя іншої людини і перевернути його з ніг на голову, чекаючи, що все прилаштується під тебе. Або можна? Ні, напевно, все-таки не можна. Скільки я тут перебуваю? Пару місяців якихось, а він вже гуляти почав. Ні, пора з цим всім закінчувати. Хрін тобі, Маша, а не щастя. Не на твоїй вулиці свято. Хотіла бути коханою? Але ж ні, облом. Це мені, мабуть, за те, що Стасика за ніс водила. Адже любив мене хлопець. Давно й безмежно. А мені нудно було, бачте, і нікого на горизонті не було. Ось і погодилася на його залицяння. Ні, звичайно, він симпатичний був і заміж навіть кликав, але я не поспішала. А може дарма? Хоча ні. Стільки років давала хлопцеві надію, потім почала зустрічатися з ним, а потім через три роки кинула його. І коли, блін? У день початку наших відносин. Вирішила прикольнутися - день початку і закінчення, рівна дата. Ось по ходу і поплатилася. Гірко було розтоптати його надії і мрії, але не могла я так більше. Симпатична мордочка - це ж не привід виходити заміж. Так, знаю, що треба було відразу відшити, а не обнадіювати. Але минулого не повернути.

Вино закінчилося, пішла на кухню, налила ще келих, знову перемістилася на балкон, трохи подумала і повернулася на кухню за пляшкою. Після третього келиха мені себе так шкода стало, що я навіть сльозу пустила. А що є ж на світі люди, які ще гірше за мене, але їм нічого за їх вчинки не буває. Ось дівки всякі продажні або вішалки для мільйонерів живуть і приспівують. А мені тут тридцять, нормальної сім'ї немає, і Микола по ходу все-таки загуляв.

Четвертий келих нагадав про сьогоднішню розмову з мамою. Вона цікавилася моїм життям тут, питала, як ми спілкуємося з Миколою. З мамою у мене завжди були стосунки трохи «на витягнуту руку». Так, напевно, саме так би я їх і назвала. Я не ділилася з нею довірливо всілякими дівчачими секретами як деякі мої однолітки. І не тому, що вона зі мною якось не так себе вела або не відповіла б на мої запитання. Ні, вона б як раз і рада була, якби я була до неї ближче. Але я сама ніколи не хотіла ділитися з нею найпотаємнішим. Воліла тримати все в собі. Ось і про Миколу нічого їй не сказала. Та й що тут скажеш - ми адже тільки спимо разом.