Читати книгу - "Відлуння у брамі"

— Гадаєте, Транихиїл міг передбачити, що у моїй свідомості хтось порпатиметься? — Олег кількома рухами розім’яв руки, а тоді скроні.

— То ти знаєш, хто саме перетворив тебе на біоробота? — запитав Мстислав.

— Олег, виявляється, не цілковито біоробот! — зауважив Іван. — Нам слід допомогти йому навчитися контролювати свою свідомість та підсвідомість.

— Бо дідусь Фрейд[12] твердив, що нами керує саме підсвідоме, — у дверях з’явився Гордій.

— Тим характерники й різняться від інших, що вони здатні за допомогою надсвідомого керувати свідомістю та підсвідомістю, — відповів йому Іван. — Олеже, ти знаєш де знайти Транихиїла?

— Так, можу показати…

— Чекайте, — вигукнув Мстислав. — А чи не можна керувати програмою-порадником дистанційно?..

— Можна! — захвилювався Олег. — Транихиїл керував моїми рухами за допомогою пульту.

— Доки ти не позбувся програми, нам слід триматися якомога далі від розробника, — сказав Іван. — Негайно підемо на Хортицю. Там є одна річ, яка тобі, сподіваюся, допоможе.

Андреас, який тепер називався Томасом, нагадав Василеві про такого собі співробітника заводського конструкторського бюро Івана Погребняка. Тоді, шукаючи шляхів зближення із молодим інженером, шпигун вийшов на його родича — біолога Гордія Погребняка, випускника Київського університету, який працював в одному з дослідницьких інститутів. Та аналітики ЦРУ рекомендували припинити спроби контактів з Іваном. Адже той був геть нечутливий до психологічних маніпуляцій, а завдяки гострому розумові міг здогадатися, ким насправді є Андреас. Ризик, на думку аналітиків, був невиправданим.

«Підданець шведської корони» не сказав Василеві, що тоді він, про всяк випадок, вирішив ближче придивитися і до біолога Гордія. На перший погляд, його наукова діяльність не становила великого інтересу. Вчений досліджував зміни у біоценозі[13], що їх спричинило будівництво каскаду гребель на Дніпрі. Він багато їздив придніпровськими селами, бував у заповідниках, лісництвах та на гідроелектростанціях. Остання обставина могла тоді стати шпигунові у пригоді. Також Андреас дізнався, що крім досліджень природи Дніпра, Гордій цікавиться такою «антинауковою темою» як інформаційні властивості рідин. Однак шпигуна нагально евакуювали через загрозу викриття — ЦРУ проґавило «крота» у своїх лавах, який продав КДБ списки американських агентів в СРСР.

Та й у ці подробиці Андреас Василя не втаємничив. Проте розповів йому, що із сорокових років у ЦРУ давно існує відділ паранормальних явищ, куди його нині запроторили просиджувати штани до пенсії. Років зо п’ять тому в поле зору цього відділу потрапив пан Гордій Погребняк, нині заможний підприємець та меценат. Виявилося, що його «антинаукові» зацікавленості інформаційними властивостями рідин із розвитком комп’ютерних технологій перетворилися на окремий напрямок досліджень. Напівфантастична гіпотеза Гордія Погребняка щодо здатності рідин накопичувати інформацію, сформульована ним багато років тому, знайшла своє, хоча й часткове, підтвердження у роботах сучасних американських дослідників, які мали змогу використовувати надсучасні прилади, реагенти та піддослідний матеріал. Справжнього прориву у використанні рідин задля створення керованих організмів вдалося досягти майже випадково — коли один темпераментний вчений зопалу просто вилаявся над колбою з рідиною. Дослід одразу вдався. Вчений почав застосовувати цю лайку, яку він ще хлопчиком почув від дідуся — емігранта з Чернівців — у кожному досліді. Результати були неодмінно позитивними. Дослідник гадав, що це просто лайка на ідиші. Пізніше з’ясувалося: незрозумілий набір слів являє собою зовсім не лайку, а стародавнє кабалістичне заклинання. Та й мова, якою воно звучить — зовсім не ідиш. Звісно, що експериментатор ні з ким не поділився набором слів у заклинанні. Звали нащадка емігрантів із Буковини Арсеном Фількевичем.

Щойно стало відомо, що в науці знаходять застосування елементи стародавніх езотеричних практик, діяльністю вчених зацікавився паранормальний відділ ЦРУ. Треба ж якось виправдати бюджетні асигнування на утримання цього відстійника для колишніх агентів передпенсійного віку, бо представники опозиції у Конгресі почали наполягати на скороченні цих видатків.

Кілька років і кілька десятків мільйонів доларів пішло на експерименти. Зрештою з’явилися певні позитивні результати — щурі, яким ввели біоінформаційну речовину, оброблену заклинаннями, виконували найпростіші команди. Так вперше було створено керованих комп’ютером істот. Фількевич наполягав на початку експериментів на людях, але це потребувало додаткових асигнувань, а спеціальна комісія Конгресу не погоджувалася на це — ініціаторам проекту не вистачило лобістського впливу, і гроші пішли на створення більш традиційної зброї. Ім’я Фількевича ЦРУ засекретило, однак сам він несподівано зник. Разом зі зразками біоінформаційної речовини, а головне — із формулою заклинання. Члени родини вченого, яких намагалися розпитувати агенти, не спромоглися достеменно згадати, як саме лаявся їхній пріснопам’ятний і дорогий дідусь.

На слід Фількевича вдалося напасти лише за кілька років, та й то завдяки його безглуздій і дивній смерті. Виявилося, що він не залишав території США, а перебрався з Лос-Анджелеса до Нью-Джерсі й підпільно продовжував свої дослідження. Десь на Брайтоні він знайшов собі асистента — емігранта з Росії на ім’я Тед Россман, той називав себе знавцем Кабали.

Агенти ЦРУ віднайшли Арсена Фількевича у токсикологічному відділенні лікарні на Манхетені, куди його доправив реанімобіль із Нью-Джерсі. Дослідника вкусила чорна мамба. Перед тим, як впасти у кому та сконати від отрути, він попросив медиків зателефонувати до місцевого відділення ЦРУ і повідомити, що помирає у їхній лікарні. З його слів, переданих через лікарів, агенти довідалися — змією керував Тед Россман. Але асистент-убивця встиг добре заховатися. Вивчивши пам’ять комп’ютера покійного Фількевича, агенти