Читати книгу - "Франческа. Повелителька траєкторій"

Узагалі, алкоголь на МКС офіційно й суворо заборонений. І викликано це не впливом алкоголю на фізіологію, не побоюваннями п’яного дебошу на борту (хоч, думаю, добра частина Космічного центру Джонсона не проти б поспостерігати за вечіркою на МКС), а елементарними правилами безпеки.

Річ у тім, що алкоголь та інші леткі рідини в умовах невагомості дуже швидко випаровуються. Потрапляння парів алкоголю в систему регенерації води або кисню потенційно небезпечне й може викликати вибух системи, що в 99,99 % випадків означає загибель екіпажу. Щоправда, той же Гречко розповідав, як космонавти на орбітальній станції «Мир» якось спробували відкрити банку чеського пива в традиційний спосіб. Пиво у вигляді піни вирвалося з банки й миттю розчинилася в повітрі. Другу банку вже проколювали голкою і виціджували пиво крізь дірочку. Сумнівне задоволення, як на мене. Добре, що вміст алкоголю в пиві був невеликий, а станція регенерації не така чутлива — усі залишилися живі.

З цих самих міркувань на МКС заборонено леткі речовини та спиртовмісні рідини, такі як одеколони, лосьйони та інші косметичні й технічні засоби. Чистка техніки, оптики та поверхонь на станції також здійснюється без алкоголю й летких речовин.

Навколо ж впливу алкоголю на організм на великих висотах існує багато міфів і нісенітниць. Наприклад: «На висоті дія алкоголю посилюється». Це міф, оскільки алкоголь діє на організм однаково на всіх висотах — це довели численні хімічні й медичні дослідження. «Легке сп’яніння на висоті» — чисто психологічне явище. А про те, що алкоголь впливає на реакцію, швидкість і адекватність рішень, думаю, навіть розповідати не варто.

НАСА забороняє вживання алкоголю за 12 годин до старту. Міцний алкоголь — за 24 години. Медичний контроль має право зняти астронавта зі старту, якщо у крові знайдуть хоч якісь сліди спирту. До речі, будь-який алкоголь, змішуючись у шлунку з кислотою, в умовах невагомості дає потужну відрижку. А будь-яка відрижка чи пердячка в космосі — це міні-реактивний двигун. До того ж в замкненому просторі будь-який запах відчувається набагато гостріше. Розповідали, що кілька років тому в одного космонавта так смерділи ноги, що члени екіпажу були готові перервати експедицію.

На фоні заборони алкоголю в космосі здасться смішною історія про комету Lovejou. Небесне тіло C/2011 W3, або «Комета Лавджоя», відома також під назвою «Комета Різдва 2011» (бо 2011 року її можна було спостерігати саме на Різдво), складається з… цукру і спирту! Щосекунди ядро комети викидає в космос стільки спирту й цукру, скільки містять 500 пляшок вина! Подейкують, що насправді то не комета, а самогонний апарат, втрачений росіянами з орбіти.

Словом, космос — суворе середовище. Ні тобі сексу, ні алкоголю. Навіть у туалет сходити ціла морока, але про це згодом.

Проте в космосі можна із задоволенням читати книжки. Навіть руками тримати не треба. Висить собі — аби ти читав!

* * *

Настав День святого Патріка, і напередодні всі супермаркети були завалені різним святковим мотлохом — капелюхами, трилисниками, рудими бородами і горщиками з липовим золотом. Я піддався загальній істерії і зі всього цього копійчаного сміття обрав для себе зелений кілт. У ньому я і прийшов на церемонію підняття прапора.

— Кадет Васильєв, ви ірландець?! — полковник Вескотт не стримався й засміявся.

— Ні, сер, я монгол! Але сьогодні День святого Патріка!

Була шоста ранку, стояв мороз, мені піддувало під кілт і було з незвички холодно.

— Скільки в нас на авіабазі ірландців?! — гаркнув Вескотт.

Військовий персонал авіабази, котрий вишикувався на плацу, почав гудіти:

— Сер, я, сер!

— Я!

— І я!

— Я ірландець!

По обличчю полковника було видно, що він придумав черговий незграбний жарт, дуже цим жартом пишається і насилу стримується, щоб не заіржати, перш ніж він той жарт видасть.

— Ні, ви не ірландці! Ви монголи! Аха-ха-ха! — було показово, що сміявся тільки один полковник.

— У мене теж є кілт! — подав голос капрал Петерсен.

— І в мене!

— Я замовив на «Амазоні», прийде в понеділок!

— Я теж маю!

— Чого тоді не вбрали?! — спитав полковник.

— Так форма…

— Не за правилами.

— Статут…

— На майбутнє! У День святого Патріка і на шотландський парад я дозволяю вбирати кілти! І тільки тому, що кілт теж є елементом військового одягу в армії США!

Полковника явно не засмутило, що сміявся він один. Мені стало ще холодніше. Полковник зробив останню спробу пожартувати:

— Отже, так! Усі монголи несуть службу до 16:00! Ірландцеві О’Васильєву дозволено пити віскі після обіду! Вільно!

Усі нарешті засміялися.

— Не піддуває тобі? — поцікавилась наш суперінтендант, сержант Сара МакКарті.

— І як ви, дівчата, ходите взимку у спідницях? Холодно ж до біса!

— У нас є свої таємниці, — всміхнулася МакКарті.

— Дуже е-е-е… цікаві відчуття, — зіщулився я. — Ірландські чоловіки, напевно, витриваліші.

— Ірландці не носять кілтів. Це традиційний шотландський одяг, — виправила мене Сара.

— Серйозно?

— Цілком. Ірландці й кілт — абсолютне нетрадиційне поєдання.

— А я думав…

— Це дивна історія, Джорджіо. Одному видатному діячеві ірландського націоналістичного руху, учасникові антибританського «Великоднього повстання» Патрікові Пірсу не сподобались традиційні ірландські штани, що звалися «trews». Вони нагадували йому спідні панталони. І на початку двадцятого століття він запропонував ірландцям носити кілти.

Я розвісив вуха і слухав, бо не знав цих тонкощів.

— Тобто… Стривайте… Ірландці не носили кілтів?! А чого ж тоді я його нап’яв?

— Хочеш зняти прямо зараз? — всміхнулася Сара. — Не думаю, що це слушна думка.

— І що, в шотландців під ним нічого немає?

— Якраз навпаки — там усе має бути на місці.

Це була найдотепніша відповідь на запитання «чи є щось під шотландським кілтом?». Подейкують, що саме так відповів британській королеві Вікторії гренадер-шотландець, коли Її величність поцікавилася, чи правда, що «під кілтом нічого немає». «Запевняю, Ваша величність, усе там є», — відповів кмітливий солдат.

— Ви така обізнана в ірландських традиціях, — здивувався я.

— Я ірландка по дідові, — пояснила Сара. — МакКарті — ірландське прізвище. Мої предки з Манстера, це на півдні Ірландії.

— Я думав, ви шотландка…

— Мій прадід свого часу перебрався в Шотландію. Прабабця була з клану Ферґюсон. Я була вихована як шотландка, попри те, що в мені, крім шотландської та ірландської, англійська та валійська кров.

— Ого…

Від нової інформації я забув і про крижаний вітер, що задував мені під кілт.

— І ще, — продовжила Сара з цілком серйозним виразом обличчя. — Таке враження, що ти в розмові зі мною завжди хочеш додати «мем». Я тобі не полковник. Мені цієї субординації не треба. Зрозуміло?

— Так, мем!

* * *

— Містер Щасливчик, любий, ну давай, повернись на сім і п’ятнадцять сотих градуса по Х, ну давай, милий! — сюсюкала Франческа.

— Нахил?

— 15,5.

— 15,5 підтверджую. Кутова?

— 12,5 радіан.

— 12,5 підтверджую. Поточна?

— Поточна 11 500.

— 11 500 підтверджую. До запуску двигунів готові. Активуємо одразу три маневрові двигуни замість одного. Схема потужності — два, півтора, один. Ключі!

— Є ключ на старт.

— Ну давай, Містер Щасливчик, давай рівніше! Ти можеш, ти вмієш, давай! — благав я супутника.

1,25… 2,50… 3,75… 4,15… 5,50… 6,75… 7,15!.. 7,15… 7,15… 7,15…

— Є сім і п’ятнадцять стабільний!

— Молодець, Містер Щасливчик!

— До зустрічі, хороший!

Хто вважає, що прибацані трапляються здебільшого тільки серед гуманітаріїв, дуже помиляється. У середовищі технарів також вистачає шизиків. І мірою