Читати книгу - "Тінь гори"

— Дідько, тепер існує список заборонених слів,— вишкірився він.— Ти змушуєш мене сумувати за Москвою, а я навіть не люблю цього міста.

Він мав рацію. Список заборонених слів?

— А знаєш, до біса це все. Кажи, що заманеться, Олеже.

— Ти серйозно?

— Так.

— Ого, тепер я знову росіянин.

— А знаєш,— провадив я.— Ти ж хотів покермувати моїм мотоциклом, правильно?

— А можу?

— Не може бути й мови. Але внизу стоїть старий роздовбаний мотоцикл. Я помітив його покинутим у тому місці, де я сам паркуюся. Він належав офіціантові з «Каяні». Мені не подобалось, як той з ним поводився, тож я його викупив. Останні кілька тижнів я його відчищаю.

— Клево,— мовив Олег, шукаючи свої черевики.

— Що це було?

— Це я так не вживаю «ого». «Клево» означає збіса круто, чоловіче.

— Клево?

— Саме так. Клево, друже.

— Ти вмієш водити?

— Ти що — жартуєш? — набундючився він, зав’язуючи шнурівки на кедах.— Ми — росіяни — можемо кермувати будь-чим.

— Гаразд. Мені потрібно заїхати до кількох місць, а ти можеш приєднатися, оскільки маєш вихідний.

— Чудовий матеріал для оповідання,— вирішив він.— Дякую.

— Не чіпай мого матеріалу, Олеже. Лише їдь і спостерігай, а потім витреш затуманене вікно спогадів, домовились?

— А якщо я знайду чудового героя, когось, із ким ти розмовлятимеш, когось, хто справді, ну, знаєш, неймовірно класний?

Я це обдумав. Олег був порядною людиною.

— Я дозволю тобі обрати одного героя,— сказав я.

— Чудово!

— Але не тітоньку Півмісяць.

— Ой. Вона, схоже, цікава.

— Саме тому ти не можеш її використати. Ти готовий їхати чи ні?

— Я готовий до будь-чого, друже. Це моє родинне кредо.

— Прошу, прошу, не розповідай мені про свою російську родину.

— Гаразд, гаразд, але ти втратиш можливість знайомства з неперевершеними російськими героями, а я можу подарувати їх тобі безкоштовно.

Розділ 63

Ми двічі об’їхали південь, на повільній швидкості курсуючи Містом-Островом. Ми нечасто змінювали передачу, бо пролітали кожне червоне світло, яке можна було перескочити, не схопивши штрафу, і користувались усіма не відомими іншим короткими шляхами.

Олегу надзвичайно сподобався візит до чорного банку. Він запитав там, чи є вільні кімнати, щоб орендувати. І він уподобав тітоньку Півмісяць. Їй Олег теж впав ув око, аж вона продемонструвала йому два місячних кола.

За дев’ять хвилин і тридцяти секунд я потягнув його геть, і ми поковзали від тітоньки Півмісяць, але наша втеча ставала лише повільнішою від намагання її пришвидшити.

Ніч уже поглинула світло, коли ми завершували коло, що привело нас до готелю «Президент» на Кафф-Парейді. Позаду ми почули нав’язливий гудок.

Я витягнув праву руку, показуючи, що можна обганяти. Гудок усе не вгавав, тож я призупинився під шатром освітлених ліхтарями платанів, які ще й досі зеленіли, попри закінчення мусонів.

Поряд був провулок. Це був шлях для втечі, по якому б не змогло проїхати авто. Олег зупинився біля мене. До нас під’їхав лімузин. Я вхопився за ножа.

Опустилося затемнене вікно, і я побачив Діву і ще двох Дів.

— Привіт, малі,— мовив я.— Ти як?

Вона вийшла з автівки. Шофер кинувся відчиняти їй дверцята, але запізнився, і дівчина відмахнулася від нього.

— Не хвилюйся, Винодбгаю,— сказала вона, усміхаючись йому.— Я впораюся.

Він уклонився і зиркнув на Дів, а потім мерщій опустив погляд, чекаючи біля автомобіля.

Просто неймовірно, що вона додала шанобливу приставку «-бгай» до його імені. Це було виявом поваги і, напевне, єдиним випадком, коли до нього зверталися так шанобливо поза колом родини чи друзів, які знали цінність цього чоловіка в уніформі.

Це було суперово, цей вихід за межі свого класу, і це дуже сподобалося мені в молодій спадкоємиці.

— Ліне,— заговорила вона, підходячи, щоб мене обійняти.— Я така рада тебе бачити!

Це вперше вона мене обійняла. Узагалі-то, вона вперше мене не образила.

— Клёво,— відреагував я.— Хоч раз хтось радий мене бачити.

— Я лише хотіла тобі подякувати,— пояснила вона, поклавши руку мені на груди.— Після пожежі й повернення у компанію я зовсім не мала часу цього зробити. А я хотіла подякувати тобі, і Навіну, і Дідьє, і Джонні Сигару, і Ситі, і Дану — справжній Лану, і Пріті, і Срінівасан-дудвалла[138], і...

— Ти лякаєш мене, Діво,— зізнавсь я.— А де тигриця?

Вона розсміялася. Діви також розсміялися, сидячи в лімузині з кондиціонером.

— А хто твій друг? — запитала Діва, двічі оглянувши Олега.

— Це Олег,— повідомив я.— Він — російський письменник і польовий агент «Бюро втраченого кохання».

— Діва Девнані,— посміхнулася Діва, простягаючи руку.— Дуже приємно познайомитись.

Олег поцілував їй руку.

— Олег Замінович,— відрекомендувався він.— Ми вважаємо, що це прізвище — витвір фантазії нашого прадіда, але агов, ми всі також його витвір, тож не ображаємось.

— Я — Чару,— представилася одна Діва.

— Я — Парі,— сказала друга.

Олег галантно вклонився, сидячи на своєму мотоциклі.

— Приєднуйся до нас,— запропонувала Чару.

— Справді,— погодилася Парі.

Дверцята лімузина тихенько відчинилися, неначе за волею думки.

— Що за чудесна ідея,— вирішив Олег, з надією дивлячись на мене.

— Чудово! — сказала Діва.— Усе вирішено. Я поїду в нетрища з Ліном на мотоциклі, а Олег поїде з дівчатами.

— Зачекай-но,— втрутивсь я.— Ти дещо забуваєш.

— Усе буде гаразд, Ліне,— запевнила Діва.— Я з трьох років їздила на паливному баці мотоцикла нашої прислуги.

— Я говорю про його мотоцикла.

Олег зазирнув до лімузина, роздивляючись гарненьких дівчат і їхні коротенькі сукні: на задньому сидінні ще коротші. Він обернувся до мене.

— Ти не кинеш мотоцикла, Олеже,— сказав я.

— Пригадуєш пораду Дідьє? — безсило запитав він, благаючи мене, як чоловік чоловіка.— Ти ж знаєш, про що я, Ліне. Штука з ароматними футболками. Гадаю, що варто почати ввечері. А що... що скажеш ти?

Він знову зазирнув до лімузина. Дівчата були, безсумнівно, привабливі й однозначно зацікавились Олегом.

— Припаркуй мотоцикла отам на стежці, біля тих воріт,— наказав я.— Дай сторожеві сто рупій, щоб він за ним наглянув, доки я не повернуся.

— Чудово! — вигукнув Олег, виволікши мотоцикла на стежку і заспокоївши незгоду сторожа гарною сумою грошей.

Тоді рвонув назад до лімузина, жбурнув мені ключі та стрибнув усередину, зачинивши по собі дверцята.

Діва посміхалася мені. Вона стояла біля мого мотоцикла.