Читати книгу - "Тінь гори"

— Нескромне? — кепкував я.— Від тебе, Дідьє?

— Кумедно, що ти про це запитав,— пробурчав Олег, шукаючи обличчя Дідьє.— Вони справді однаково пахли. То був цілковито ідентичний аромат. У плані, ідентичний аромат... усюди.

— Це дійсно унікальний феномен,— міркував Дідьє.— Украй рідкісний. А ти випадково не помітив довжини їхніх підмізинних пальців у порівнянні зі вказівними?

— А ми не можемо перейти до частини оповіді, де її батько намагався тебе вбити? — запропонував я, міркуючи, що несподівано з’явилося багато нового матеріалу.

— Дивовижно,— мовив Дідье.— То він намагався тебе вбити, га?

— Звісно. Бачиш, це все отак відбулося. Я кохав Олену, і між мною та її сестрою Іриною нічого ніколи не було, доки однієї ночі, коли я був безбожно п’яний, повністю разбитый...

— Разбитый? — не зрозумів Дідье.

— У друзках, чоловіче, я був у друзках, а Ірина залізла до мене в ліжко, гола, поки Олена була в сусідів.

— Вражає,— захопився Дідьє.

— Була цілковита темрява,— провадив Олег.— Дуже темно. На вікнах були затемнені штори. Вона пахла, як Олена. На дотик вона теж була, як Олена.

— Вона тебе цілувала? — запитав Дідьє, неначе той майстер сексуальних наук.

— Ні. І вона не розмовляла.

— Отож бо. Це б її видало. Вона кмітлива дівчина.

— Олена так не вважала. Коли повернулася, увімкнула світло — і побачила, як ми кохаємося.

— Для цього важко знайти відмовку,— вирішив я.

— Вона викинула мене з власної квартири,— розповів він.— Я не певен, що це взагалі законно. Ну, в плані, я й досі звідси оплачую оренду. А її батько погрожує встановити в’язничні ґрати між мною і моєю коханою жінкою.

— Не думаю, що Олена почувалася коханою, Олеже.

— Ні-ні,— уточнив він,— я маю на увазі Ірину. Наш секс, хай який я був п’янючий, був найкращою подією мого життя. Вона була маніячкою саме там, де треба. Я здурів через неї. І досі дурію.

— Чудово,— посміхнувся Дідьє.— Але що ж відбулося?

— Мені вдалося передати Ірині повідомлення і попросити її втекти зі мною. Вона погодилась, і ми спланували зустрітись опівночі на Павелецькому вокзалі. Але вона розповіла про наші плани Олені, а Олена прийшла до мене на зустріч і попросила не забирати з собою Ірину. Я поговорив з нею, але відмовився. Зустрівся з Іриною на вокзалі, й ми разом збиралися втекти, але раптом вона мене зупинила, і запитала, чи саме її я кохаю, а не її близнючку.

Він спинився, шукаючи шлях крізь хащі свого живоплоту спогадів.

— Так? — розхвилювався Дідьє, аж притупуючи ногою.— Що було далі?

— Ми стояли разом у сутінках. Ірина запитала, як я міг бути таким певним, що хочу саме її, а не Олену. І, ну, знаєте той момент, коли жінка запитує в тебе правду? І ти розумієш, чітко розумієш, що цього робити не варто?

— Так,— погодилися ми.

— Я розповів правду.

— Наскільки жахливу? — поцікавився я.

— Я сказав, що абсолютно переконаний у тому, що кохаю саме її, бо щоб остаточно впевнитися, знову переспав з Оленою, коли та приходила на зустріч дві години тому. І з Оленою я більше нічого не відчув. Навіть задоволення особливого не було. Тож я був переконаний, що Ірина — саме та і та п’яна ніч не була просто галюцинацією про те, якою вона була класною.

— Ой дідько.

— Merde,— погодився Дідьє.

— Вона мені врізала,— сказав він.

— Я й сам не проти тобі врізати,— мовив Дідьє.— Це ганьба — розповідати жінці неприкрашену правду.

— Ти сам собі викопав могилу, Олеже,— розреготався я.— І жодна тобі не пробачила?

— Їхній батько нацькував на мене професійних негідників. Я мав давати драла, і швидко.

— Оце халепа,— поспівчував я.— Та ти на неї заслужив за те, що водив шури-мури з доньками поліцейського.

Я обернувся до Дідьє, який зручно сидів у кріслі, схрестивши ноги, і рукою підтримував підборіддя.

— Поради будуть?

— Дідьє має рішення,— заявив він.— Ти мусиш два тижні носити дві футболки, які носять прості люди під сорочкою. Не митися ні милом, ні засобами для волосся. Лише водою. Не вживати ніяких парфумів і не торкатися нікого з парфумами. Не прати футболки.

— А потім? — запитав Олег.

— А потім ти надішлеш футболки у двох пакунках, одну кожній з близнючок, а на пакунку буде лише два слова: «Леопольд», Бомбей.

— А потім?

— А потім ти роздаси фото Ірини офіціантам у «Леопольді» й запропонуєш винагороду першому, хто упізнає її та повідомить тебе про це.

— Чому ти гадаєш, що вона приїде? — здивувався Олег. На його обличчі сяяла та сама усмішка, що й у студентів на горі, коли вони слухали Ідриса.

— Запах,— посміхнувся у відповідь Дідьє.— Якщо ця жінка дійсно твоя, то сила твого запаху приведе її сюди. Жінка приїде до тебе, неначе той феромонний пілігрим. Але лише якщо вона твоя, а ти належиш їй.

— Ого, Дідьє! — захоплена почав плескати в долоні Олег.— І я відразу ж почну це втілювати.

Він підскочив, витягнув мою другу футболку з мого ж таки гардероба і натягнув її на попередню, яку вже носив.

— А чому фото Ірини, а не Олени? — запитав Дідьє я.— І чому світлини не обох?

— Секс,— насупився Дідьє.— Хіба ти не слухав? Ірина — це Олена, але без заборон.

— Це ти правду кажеш,— підтвердив Олег, розправляючи футболки.

— Отож-бо,— запишався Дідьє, нюхаючи Олега, щоб переконатись у відсутності запахів на ньому.— Твій секс з Іриною був неперевершений. Хіба тут варто казати більше?

Він підвівся, поправляючи рукави.

— Мою роботу тут завершено,— призупинившись біля дверей, заявив він.— Олеже, займися спортом. Залазь на небезпечну висоту, стрибай униз, провокуй поліцію, розпочни бійку з хуліганом, а перш за все фліртуй з жінками, але з жодною не спи, доки не надішлеш футболки. Вона має винюхати на тобі тигра, вовка, горилу і чоловіка, який жадає сексу, а жінки жадають його. Bonne chance[137].

Він зник, розмахуючи своїм сіро-блакитним шарфом.

— Ого,— здивувався Олег.

— А пам’ятаєш,— нагадав я,— як я просив тебе не вживати постійно слово Р?

— Так...— непевно відповів він.

— Я додаю до цього списку «ого».

— А є список?

—