Читати книгу - "Улісс"

БЛУМ (упокорено): Пишна жінка. Я ждав, жадав твого панування. Я виснажений, покинутий, вже немолодий. Стою, можна сказати, з невідправленим листом, за який треба доплатити, перед скринькою для запізнілої кореспонденції на головній пошті людського життя. Вікно і двері, відчинені під прямим кутом, викликають протяг із швидкістю в тридцять два фути за секунду, за законом падіння тіл. Щойно я відчув напад ішіасу в лівому сідничному м’язі. Це у нас родинне. Бідолашний тато, вдівець, він через це був ходячий барометр. Він вірив, що тут допомагає тепло тварин. Носив узимку камізельку на котячому хутрі. А коли діло пішло до кінця, то, пам’ятаючи царя Давида з сунамітянкою, клав біля себе Атоса, що зберіг вірність і по смерті. Собача слина, як ви, певне… (Здригається.) Ах!

РІЧІ ГУЛДИНГ (заходить, обтяжений портфелем): Глузами завжди діймеш. Найліпше, що є в Дубліні. Гідне принцових печінки й нирок.

ВІЯЛО (поплескуючи): Всьому настає кінець. Будь моїм. Зараз.

БЛУМ (вагаючись): Всьому зараз? І навіщо я розпрощався з моїм талісманом? Потрапив під дощ, полежав, коли спадала роса, на скелях, непростима дурість у моєму віці. Всяке явище має свою природну причину.

ВІЯЛО (вказуючи додолу): Ти можеш.

БЛУМ (дивиться вниз і помічає у неї на черевику розв'язаний шнурок): На нас дивляться.

ВІЯЛО (рішуче вказуючи додолу): Ти повинен.

БЛУМ (жадаючи й опираючись жаданню): Я вмію зав’язувати справжнім пласким вузлом. Перейняв, коли бігав побігаєм, а потім трудився у Келета — у відділі поштових замовлень. Напрактикувався. Таємна мова вузликів. Дозвольте ж. Зробіть ласку. Сьогодні я вже стояв на колінах. Ах!

Белла трохи підіймає подолок сукні й, ставши чимстійкіше, впирає у край стільця тлусту кінцівку з копитом у зашнурованому черевику та бабкою в шовковій панчосі. Блум, із негнучкими ногами, такий постарілий, схиляється над тим її копитом і ніжними доторками засилює шнурок у дірочки й витягує назовні.

БЛУМ (закохано мурмоче): Служити продавцем узуття в Менсфілда, у дамському відділі, — то була моя люба юнача мрія. Милі радощі приємного защібання кнопочок та ґудзичків, дивний екстаз перехресного зашнуровування, до самого коліна, чепурного лайкового черевичка на єдвабній підкладці, такого просто неймовірно крихітного, для леді з Клайд-роуд{803}. Навіть на їхній восковий манекен, Раймонду, я що день Божий ходив видивлятися, такий захват будили в мені її панчохи-павутинки, які носять у Парижі, й пальчик ноги, мов стебельце ревеню.

КОПИТО: Понюхай мою теплу козячу шкуру. Відчуй мою королівську вагу.

БЛУМ (шнуруючи): Не надто тісно?

КОПИТО: Хай ти мені тільки наплутаєш, Ручки-Дрючки, я тобі як футбольну по твоїх м’ячиках.

БЛУМ: Головне — не пропустити якої дірочки, як було вийшло у мене перед благодійним балом. Погана прикмета. Гніздечко в неналежному місці у неї… у згаданої вами особи. Того вечора вона зустріла… Готово!

Зав’язує шнурка. Белла опускає ногу на підлогу. Блум підводить голову. Просто в міжбрів’я свердлять йому її важке обличчя, її очі. Його очі каламутніють, блякнуть, під ними надуваються капшуки, ніс розбрякає.

БЛУМ (мимрить): Чекаючи подальших розпоряджень, честь маємо, панове…

БЕЛЛО (гучним баритоном, із невблаганним поглядом василіска): Нікчемна собако!

БЛУМ (закохано): Імператрице!

БЕЛЛО (з важко обвислими щоками): Рабе перелюбських сідниць!

БЛУМ (благально): Ґрандіозносте!

БЕЛЛО: Гноєїде!

БЛУМ (з обвислими м'язами): Величавосте!

БЕЛЛО: Ану падай! (Ляскає її віялом по плечу.) Згинай ноги! Ліву на крок назад. Ти впадеш. Ти падаєш. Навкарачки!

БЛУМ (захоплено закотивши очі, потім заплющившись): Трюфелі!

Із пронизливим епілептичним вереском вона падає навкарачки, рохкає, сопе, риє рилом біля його ніг, потім розпластується, мовби мертва, щільно прикривши очі тремкими повіками, в позі взірцевого майстра.

БЕЛЛО (коротко підстрижений, із буряковим другим підборіддям та пишними вусами, що облямовують поголений рот. На ньому гамаші горянина, зелений камзол зі срібними ґудзиками, вільного крою сорочка й тирольський капелюх із пером куріпки. Руки глибоко закладені в кишені бриджів. Він ставить ногу на її шию і пригинає до підлоги): Відчуй всю мою ваготу. Падай, безправний рабе, ницьма перед троном переможних закаблуків твого повелителя, аби вони гордо й засліпливо височіли над тобою.

БЛУМ (покірливо лепече): Обіцяю завжди слухатись.

БЕЛЛО (гучно регочучи): Дурепо! Ти зовсім мало знаєш, що на тебе чекає. Я той тартар, що вирішить твою нікчемну долю — вгатить тебе в себе! Всім ставлю коктейлі, коли не виб’ю з тебе всіх твоїх ганебних хитрощів, старенький свиночку. Позадирайся-но зі мною, спробуй лишень! Як зважишся, то зразу й затремти, бо скуштуєш каблучного виховання, вбравшись у гімнастичне трико.

Блум заповзає під диван, визираючи крізь торочки.

ЗОЯ (розправляючи спідниці, щоб заховати її): Тут її немає.

БЛУМ (заплющуючи очі): Тут її немає.

ФЛОРІ (затуляючи її подолком сукні): Вона цього не хотіла, містере Белло. Вона виправиться.

КІТТІ: Ви вже пробачте їй, містере Белло. Адже ви пробачите, правда, мадамсер?

БЕЛЛО (підлесливо): Ну-бо, вийди, люба качечко. Лиш на одне слівце, дорогесенька: просто призначимо покараннячко — і все. Лиш трішечки зважся на коротеньку щиру розмову. (Блум боязко витикає голову.) Оце хороша дівчинка. (Белло хапає її за чуприну й витягує назовні.) Я тільки хочу тебе підправити, задля твого ж добра, по м’якенькому неболючому місцю. Як тут наш ніжний задочок? Ось я по ньому легесенько, люба. Будь готова!

БЛУМ (мліючи): Ой, не порвіть мені…

БЕЛЛО (люто): Кільце в ніздрі, тортури обценьками, биття києм, диба й нагай — все це я змушу тебе цілувати, мучачи під зойки флейти, мов нубійського раба давніх часів. Цього разу ти мені попалась! Ти пам’ятатимеш мене, скільки й житимеш. (Його обличчя наливається кров’ю, жили на лобі набрякають.) Я щоранку гарцюватиму на тобі, на твоїй спинці-отоманці, упхавши в себе добрячий сніданок смаженої свинини від Матерсона й видудливши пляшку Гіннесового портеру. (Відригує.) Посмоктуватиму добру сиґару й читатиму «Газету патентованих рестораторів». А потім, либонь, звелю, щоб тебе закололи в моїй стайні й засмажили на рожні, і