Читати книгу - "Рукопис, знайдений у Сараґосі"

Я познайомив тебе з історією наших підземель, тепер розповім про свої власні пригоди. Народився я у великій печері, що прилягає до тієї, де ми зараз сидимо. Світло впадало до неї похило, неба взагалі не було видно, але ми виходили поміж розщелини скель дихати свіжим повітрям, там було видно клаптик небесного склепіння, а часом навіть і сонце. На поверхні ми мали маленьку ділянку, де вирощували квіти. Мій батько був одним із шести старійшин роду. Внаслідок цього він разом із усією сім’єю жив у підземеллі. Його родичі жили в долинах і вважалися християнами. Деякі оселилися в передмісті Ґранади, що звалося Альбайсин. Ти знаєш, що там взагалі немає домів, а жителі живуть у печерах на схилі гори. Кілька тих особливих помешкань були поєднані з певними печерами, які доходили аж до нашого підземелля. Найближчі жителі щоп’ятниці сходилися до нас на спільну молитву, дальші збиралися тільки на великі свята.

Мати розмовляла зі мною по-іспанськи, а батько по-арабськи, тому я дуже добре вивчив обидві мови, особливо другу. Я знав напам’ять Коран і часто заглиблювався в коментарі. Від наймолодших років я був ревним магометанином, вірним прихильником Алі; до християн же мені прищепили палку ненависть. Усі ці почуття, так би мовити, народилися разом зі мною й виростали в темряві наших печер.

Мені виповнилося вісімнадцять, і я мав відчуття, що вже кілька років печери пригнічують і душать мене. Я прагнув вільного повітря; це відчуття певним чином впливало на моє здоров’я, я слабшав, хирів на очах, і мати першою помітила цей мій стан. Вона почала розпитувати мене, я розповів їй усе, що відчував. Описав ядуху, яка мучила мене, й той особливий душевний неспокій, якого я не вмів виразити. Додав, що неодмінно хочу подихати іншим повітрям, бачити небо, ліси, гори, море, людей, і що я помру, якщо мені не дадуть цього. Мати розплакалася й сказала:

— Дорогий Масуде, твоя хвороба звична для нас. Я сама мала її, і мені тоді дозволили здійснити кілька мандрівок. Я була в Ґранаді й ще далі. Але з тобою все інакше. Щодо тебе існують серйозні наміри; тебе невдовзі виправлять у світ, причому значно далі, ніж я того хотіла б. Однак прийди до мене завтра на світанку, я постараюся, щоб ти подихав свіжим повітрям.

Наступного дня я з’явився на побачення, призначене мені матір’ю.

— Любий Масуде, — сказала вона мені, — ти хочеш вдихнути свіжішого повітря, ніж те, яким ти дихаєш у наших печерах, отже мусиш набратися терпіння. Проповзи, хоч це трохи й потриває, під цією скелею, і ти дістанешся до дуже глибокої і тісної долини, але повітря там більш вільне, ніж у нас. У деяких місцях ти зможеш навіть видертись на скелі й побачиш під ногами неозорий простір. Ця видовбана в камені дорога була спершу розколиною, яка потріскалася в різних напрямках. Це лабіринт перехрещених стежок, візьми з собою цих кілька вуглин, і коли дійдеш до роздоріжжя, познач ту дорогу, якою ти йшов; тільки в такий спосіб ти не заблудишся. Я сподіваюся, що ти нікого не зустрінеш, однак для певності засунь за пас ятаган. Я дуже ризикую, щоб догодити твоїм бажанням, тому довго не затримуйся.

Я подякував своїй дорогій матері, поповз і вибрався до вузького видовбаного проходу, який, однак, поріс травою. Потім побачив маленьку затоку з чистою водою, а далі — перехрещені ущелини. Я йшов більшу частину дня. Дзюрчання води привернуло мою увагу, я повернув у тому напрямку, й вийшов до затоки, в яку впадав струмок. Місце було чудовим. Якийсь час я стояв, завмерши від захвату, потім відчув голод, вийняв з мішка харчі, здійснив обмивання, наказане законом Пророка, й приступив до трапези. Закінчивши свою учту, я знову обмився, подумав про повернення до підземелля й вирушив тією самою дорогою. І тоді я почув дивний шемріт води, озирнувся й побачив жінку, яка виходила з водоспаду. Мокре волосся покривало її майже всю, однак, окрім того, на ній була зелена шовкова сукня, яка прилягала до тіла. Чарівниця, вийшовши з води, зникла в кущах, потім вийшла в сухій сукні й з волоссям, заколотим гребенем.

Вона вибралася на скелю, наче хотіла натішитися видом звідти, потім повернулася до джерела, з якого вийшла. Я мимоволі шарпнувся, щоб затримати її, заступив їй дорогу. Вона спочатку злякалася, але я впав на коліна, і ця повна покори поза дещо заспокоїла її. Вона наблизилась до мене, взяла за підборіддя, підняла мою голову й поцілувала в чоло. І раптом швидко, наче блискавка, кинулася в затоку й зникла. Я був певний, що це чарівниця або — як це називають у наших арабських казках — пері. Однак пішов до куща, за яким вона ховалася, і знайшов на ньому сукню, розвішену наче для просушування.

Я не мав чого більше чекати, тож вернувся до підземелля. Обійняв матір, але не розповів їй про пригоду, яка мене спіткала, бо вичитав у наших газелях, що чарівниці люблять, аби їхню таємницю зберігали. Між тим моя мати, бачачи, що я так сильно збуджений, тішилася, що дарована мені нею свобода зумовила такий щасливий результат.

Наступного дня я повернувся до джерела. Оскільки я напередодні позначив дорогу вуглем, то тепер легко її знайшов.

Опинившись на місці, я почав щосили кликати чарівницю й просити вибачення, що насмілився обмитися в її джерелі. Однак і цього разу я зробив те саме, потім розклав свої харчі, яких, спонукуваний дивним передчуттям, я приніс на двох. Я ще не почав своєї трапези, як почув у джерелі шум, і з нього вийшла чарівниця, сміючись і бризкаючи на мене водою.

Вона побігла до куща, переодяглася в суху сукню й сіла біля мене. Їла вона як звичайна смертна, але не промовила ні слова. Я подумав, що чарівниці мають такий звичай, і ніяк проти нього не заперечував.

Дон Хуан Авадоро познайомив тебе зі своїми пригодами, тому ти здогадуєшся, що моя чарівниця була його донькою Ундиною, яка пірнала під склепіння скель і зі свого озера випливала до затоки.

Ундина була невинною, а радше не знала ні гріха, ні невинності. Тіло вона мала таке чарівне, поводилася так просто й привабливо, що, бачачи себе в мріях чоловіком чарівниці, я пристрасно її покохав. Це тривало кілька місяців. Одного дня шейх наказав покликати мене. Біля нього зібралися шість старійшин роду. Між ними був і мій батько.

— Сину мій, сказав він мені, —