Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

Ледве забілів світанок, Інга й Адвіан переступили поріг невеликої церемоніальної зали, призначеної лише для сімейних прийомів.

Там їх зустрічали король Ектор і королева Естелла в урочистому вбранні.

Звісно, Інга не чекала кульок, шикарних букетів, червоних килимових доріжок і задрапірованих рожевим шовком стін, але все ж таки думала, що батьки Адвіана організують якесь свято з приводу весілля єдиного сина. 

Але в залі не виявилося нічого, крім підлогових витіюватих світильників, у яких теплим і м'яким світлом горіли товсті сині свічки. 

До зали разом із новоспеченими чоловіком і дружиною увійшли тільки свідки, всі інші залишилися за дверима.

Інга й Адвіан встали навпроти королівського подружжя, між двома світильниками, що символізували собою перехід у нове життя.

Ренальд і Олеся розташувалися позаду них, у похмурій тіні. На деякий короткий час  запанувала тиша.

– Адвіане, підійди до мене! – наказав  нарешті король Ектор.

Той підкорився. Король відстебнув від свого пояса витончені шкіряні піхви, з яких стирчало всипане дорогоцінним камінням руків'я кинджала, і на розкритих долонях простягнув піхви принцу.  

– Прийми це разом із моїм благословенням, сину!   Я щасливий тим, що ти так ретельно виконуєш заповіти наших предків. Пам'ятай про ту величезну відповідальність, яку ти отримуєш разом із цим кинджалом – знаком найвищої королівської влади.

Адвіан узяв піхви, з повагою підніс їх до губ і відступив.

– Майбутня королева Уаджиту, – урочисто сказав Ектор,  звертаючись до Інги, – прикріпи ці піхви до пояса свого чоловіка.

Адвіан ще вчора  показав, як це робиться, але не сказав, навіщо, і тільки тепер Інга зрозуміла, для чого він її вчив справлятися з  тим не простим кріпленням.

Тремтячими руками вона з'єднала пряжки і надійно застебнула їх на  широкому поясі Адвіана. 

Цей момент чомусь здався їй настільки хвилюючим, що сльози заблищали в очах, а вона ніяк не змогла з ними впоратися.

І знову стало тихо, лише свічки у світильниках неголосно потріскували.  І тут заговорила Естелла.

– Інго, підійди до мене! – веліла вона м'яким, чарівним голосом.

– Я? – розгублено пискнула дівчина, думаючи, що все обійдеться тільки піхвами з кинджалом.

– Сміливіше, – шепнув Адвіан, легенько підштовхуючи її в спину.

Естелла лагідно посміхнулася, що зовсім не відповідало придворному етикету. Але зараз  можна було зробити виняток. 

Інга наблизилася, майже нічого не розрізняючи через сльози. Коліна її були хиткими наче  вода.

Естелла зняла зі своєї голови діадему, що виблискувала коштовним камінням ще яскравіше, ніж кинджал, і на розкритих долонях простягнула  дівчині.

– Прийми це разом із моїм благословенням, донечко! Ти з'явилася сюди з іншого світу, але це не завадить нам любити тебе так само сильно,  як  любить тебе наш син. Нехай сила Уаджиту благоволить до тебе, нехай наповнить твоє серце радістю і спокоєм! Думай про ту відповідальність, яку ти отримуєш разом із цією діадемою – символом королівської влади.

Інга взяла прикрасу. Руки її здерев’яніли.

– Сину мій, майбутній король Уаджита, – промовила Естелла, – Поклади діадему на голову своєї дружини!

Коли символ королівської влади опинився на її голові, Інга вже відверто заплакала.

– Вибачте, я... дуже хвилююся, – виправдовувалася вона, витираючи сльози, – я зараз... заспокоюся...

Адвіан поки ще  не міг відверто обіймати свою дружину, тому тихенько стиснув її крижані пальці.

– Нічого, моя мила! Щирі сльози радості не бувають на заваді, – великодушно промовив король, – А тепер прошу свідків підійти до мене!

Олеся відчувала майже те саме, що й Інга. 

Вона завжди була відважною і спокійно ставилася до всіляких церемоній, не боялася тих, хто мав більше влади ніж вона, але ось саме тепер їй нестерпно хотілося забитися в який-небудь темний кут і завмерти.

А коли вона почула, що король кличе їх, то й зовсім запанікувала.  Ренальд це помітив і взяв її за руку.  Він подумав, що має право зробити це зараз, під час обряду, який слід виконати до кінця.

Олеся руку не відняла.  Серце   солодким тремтінням відгукнулося на дотик сильної чоловічої долоні. 

Але дівчина   страждала.  То їй здавалося, що вона закохана до нестями, а наступної миті – що на її почуття вплинула таємничість і краса весільного ритуалу: там на скелі і тут, у цій містичній напівтемряві. 

Але коли вони постали перед королем і королевою, Ренальд сам відпустив її руку – не хотів бентежити дівчину занадто довгими дотиками, бо не знав, як вона це сприймає.

– Я радий, що саме ти став свідком на весіллі мого сина, – сказав Ектор, звертаючись до Ренальда так запросто, немов вони були давніми приятелями, – я дуже сподіваюся, що ця обставина ще більше зміцнить стосунки між Даядом та Уаджитом...

Потім Ектор виголосив коротку урочисту промову про відданість і кохання, після чого Ренальд отримав у подарунок каблучку з чорним опалом з пальця короля, а Олеся – чудовий смарагдовий браслет із зап'ястя королеви.