Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– А якщо не станеш допомагати, то я. попрошу Біра, і він нашле на тебе  таку хворобу, страшну... щоб ти корчилася і мучилася від болю, зрозуміла!

Очі в дівчини палали  гарячковим вогнем.

–  Чи не дух який у тебе вселився? – підозріло запитала Патіша.

Погрози Лули мало налякали стару, вона прожила довге і не надто легке життя.   Але думка відкусити від двох пирогів одразу ставала дедалі  все спокусливішою і солодшою.

Ніщо не заважає їй виконати прохання божевільної дівки, отримати обіцяну плату, а потім розповісти про всі її підступи принцу Адвіану. 

Зрозуміло, теж за винагороду...  

– То будеш допомагати? – вимогливо запитала Лула, гасячи свій божевільний погляд.

– А що саме ти хочеш зробити з принцом? – Патіша вирішила вдавати ніби  дуже зацікавилася.

– Е ні, спершу клятву дай... кров'ю...

– Кров'ю  не можу, – рішуче відповіла Патіша, – кров'ю – надто серйозно!

– Тоді нічого не дізнаєшся і не отримаєш!

І Лула попрямувала до своєї кімнати. Їй хотілося прийняти ванну, впасти в ліжко і забутися сном. 

Але Патіша знову пішла слідом за нею. 

– Відступилася б ти від принца, – умовляла вона Лулу, але не для того, щоб заспокоїти, а навпаки – щоб зробити ще болючіше, позбавити  її сили. Тоді з нею простіше буде впоратися.

– Хіба він тобі щось обіцяв? Хіба лив у твої вуха солодкий мед обіцянок? –  продовжувала завивати стара.

– Не відступлюся!  Я була доступна йому в кожну мить, коли він цього хотів, він поманить і я одразу біжу до нього, не переймаючись своїми власними потребами і бажаннями, – з гіркотою говорила Лула.

– Чи не ти сама цього хотіла?

– А він міг не кликати мене! 

І Лула раптом згадала, що Адвіан багато разів гнав її від себе, казав, що їхній зв'язок надто затягнувся, але вона знов і знов лізла до нього в ліжко, запевняючи, що їй нічого не потрібно, тільки трохи його уваги.

– Адвіан міг відіслати мене із замку, з очей геть... А він сприймав мою любов як належне. Знала б ти, що я від нього натерпілася! Утім, тобі то що за інтерес усе це слухати!

Лула відчинила двері у свою кімнату і стала на порозі, загороджуючі вхід.

– То будеш допомагати?

– Якби ти хоча б приблизно сказала, що я маю робити, – хитрувала Патіша.

– Спочатку –  присягнися!

Стара хмурилася, кривила губи, немов  перебуваючи у глибоких роздумах. І нарешті сказала:

– Добре!

– То присягайся!

Заохавши, Патіша  до крові прикусила шкіру на зовнішній стороні долоні, сплюнула кров на кам'яну підлогу перед дверима.

– Клянуся, що допоможу тобі і не видам нікому твоїх таємниць! – урочисто сказала вона і ретельно розтерла плювок підошвою черевика.

Потім відштовхнула онуку і увійшла в кімнату. Лула щільно прикрила двері.