Читати книгу - "Загублена душа, Віталіна Весела"

«Дідько! Де вони поділися всі? Що мені слід робити зараз? Можливо ми випадково розділилися, коли погас кристал... Краще повернутися до шахти, вони мають до цього додуматися...»

Олівії не хотілося обертатися спиною до того, хто ховається там, в темряві, тож вона все ще тримаючи приціл револьверу в тому напрямку, почала повертатися, йдучи боком. Вона постійно поглядала то в один бік, то в інший, і за кілька метрів, коли вона знову обернулася в тому напрямку, в якому вони вирушили з самого початку, перед її очима, раптом розкрилася чиясь страшна щелепа, повна зубів. З переляку, Олівія вистрелила прямо до тієї щелепи, і її різко схопили, останнє, що вона помітила, це пара лютих червоних очей Монстра, що пронеслися повз її обличчя, тоді як чиясь міцна рука схопила її, та потягнула в бік.

За секунду вона вже стояла за рогом, в якомусь вузькому проході, її рот притискала чиясь міцна рука, але це був не Ален. Свого коханого вона вже навчилася впізнавати навіть за ароматом. Він завжди пахнув свіжим чайним листям, та цитрусом, а зараз її врятував хтось інший. Вона впустила магічний кристал, і тепер в цьому закутку була абсолютна темрява.

Олівія підняла свою голову, хоча й не сподівалася розгледіти свого рятівника, але вона побачила рідні блакитно-зелені очі, що навіть в темряві відбивалися наче якимось фосфорним світлом.

«Очі Істини! Це дядечко Оскар!» — тихо зраділа дівчина.

Оскар ще кілька секунд спостерігав за Монстром, а потім похилився, та ледве чутно прошепотів їй на вухо:

— Там Королева Карахонів. Треба забиратися звідси. Тихо.

Знову пішов мороз по шкірі. Олівія читала про це в родових записах. У Карахонів є своя Королева, вона їхня спільна мати, і вони завжди будуть захищати її. Це най гірший ворог якого можна було б зустріти.

Королева Карахонів, один з найсильніших, та най живучіших Монстрів. До пояса вона має тіло, подібне до людського, та має чорну тверду шкіру, вкриту міцним панциром. Вона має дві руки, як і люди, от тільки її щелепи, повні гострих, отруйних зубів, відразу видають її приналежність до Монстрів. Людський мозок дає їй не аби яку перевагу над звичайними Карахонами. Саме тому вона і є Королевою, що може керувати ними. Нижче пояса, її тіло, таке ж саме, як і в решти членистоногих. Вона має вісім міцних лап, які дають змогу рухатися надзвичайно швидко, вона легко може пересуватися стінами, чи стелею. Якщо потрапити в її липкі сіті з павутини, можна навіть не сподіватися вибратися з них без допомоги магії. Королева Карахонів це найгірший з Монстрів, з якими доводилося коли-небудь боротися воїнам Гілберта.

Олівія тихо кивнула дядькові в знак того, що вона все зрозуміла, і він опустив руку з її обличчя.

— А де ваші воїни? — пошепки запитала Олівія.

— Мають повернутися до решти, коли розберуться з павуками.

Схоже, вони розділилися, і дядько повів за собою Королеву, тоді як воїни, розібравшись з Карахонами, змогли б повернутися до решти. Та зараз Олівія про це не хотіла думати, бо їм самим потрібно було якось вибратися звідси.

Разом вони повільно виглянули до того місця, звідки він забрав Олівію. На підлозі все ще лежав магічний кристал, освітлюючи кілька метрів навколо себе. Уважно огледівшись, Королеви ніби не було поряд, тож вони вирішили повільно вийти. Олівія все ще тримала свій револьвер, а от в Оскара в руках залишився тільки гострий кинджал, схоже, що свого меча він втратив в бою.

Обережно ступаючи, щоб не створювати зайвого шуму, Олівія пройшла кілька кроків вперед, їй необхідно було забрати кристал, бо без найменшого світла вони навіть напрямок, за яким прийшли сюди, не зможуть знайти. Вона присіла, та обережно підняла кристал, все ще оглядаючись по сторонах. Їй зовсім не хотілося знову зустрітися з тим жахливим чудовиськом.

По переду знову почувся якийсь шум, і серце почало вискакувати з грудей. Вона на витягнутій руці, засвітила в тому напрямку, все ще прицілюючись зброєю, але там нічого не було видно. Оскар стояв поряд, він теж зайняв очікувальну позицію з кинджалом в руці. Минуло дві хвилини, а нікого не було, тож вони рушили з місця, та почали повільно повертатися до шахти.

Минувши сотню метрів, місця в проході ставало все більше, здавалося, що вони от-от мають вийти до шахти. Та раптом за спиною почувся тихий тупіт павучих лап, що надзвичайно швидко наближався до них. Перш ніж Олівія встигла відреагувати, її з силою хтось відкинув в перед на кілька метрів, наносячи рвану рану на її спину. Не було часу й зрозуміти, що сталося. Олівія мало не в польоті обернула руку, щоб встигнути вистрелити у свого нападника. І вона вистрелила, аж двічі, але перший постріл промазав, а ось другий прилетів у плечову частину Королеви.

Скориставшись можливістю, Оскар цієї ж миті накинувся їй на спину, загнавши кинджал по саме руківʼя, Королеві між ключицею та шиєю. Розлючений вереск Монстра наповнив печеру, і відлуння рознеслося на все підземелля.

Ален, що в паніці метався вузькими проходами в пошуках коханої, раптом зупинився. Було чутно вереск Монстра зовсім з іншого боку, аніж він її шукав. Не замислюючись і на мить, він зірвався з місця, та помчав на той звук, сподіваючись, що з його нареченою все добре.

Олівія приземлилася на тверде, холодне каміння, боляче забившись лівим плечем. Потрібно було скоріше підійматися, та спина боліла так, аж в очах темніло. А може то так здавалося, через темряву в печері. Вона знову впустила той кристал, він лежав на підлозі, між нею, та Королевою, що зараз намагалася скинути Оскара зі своєї спини. Та він обхопив її шию своєю міцною рукою, намагаючись перекрити їй доступ кисню.