Читати книгу - "Драматичні твори"

На сторінках «Зорі» «Безталанна» з’явилась друком у 1893 р. (№ 13 16).

Готуючи другий том «Драм і комедій», І. К. Тобілевич вніс певні корективи і в текст «Безталанної», передусім змінив фінал, у якому Гиат не вбиває Варки, як то було в попередній редакції, і не промовляє над її трупом «Чарівнице... Чарівнице... Чарівнице...»

Подається за вид.: Тобілевич (Карпенко-Карий) Іван. Драми і комедії, т. 2, с. 3—114.

‘Светить мєсяць, Светить ясни й...— перекручена па український лад російська народна пісня «Светит месяц».

2 О й гиля, гиля, гусоньки на став — варіант української народної пісні «Ой гиля, гиля, гусоньки на став».

3 Страсна п’ятниця — один з днів тижня, останнього перед пасхою.

4 Коло млина, коло брод у...— рядок з української народної пісні «Коло млина, коло броду».

5 На городі нивк а...— варіант української народної пісні «На вгороді нивка».

6 ...На Купайла...— старовинне свято слов’янських і балтійських народів на честь весни і початку літа та їх божества — Івана Купала. Святкували його на Україні в ніч з 23 на 24 червня за ст. ст., з іграми, купальськими піснями, скаканням через багаття, купанням, обливанням водою. У східних слов’ян часто робили опудала Купайла. Пізніше під тиском християнської церкви поганський культ Купала злився з християнським культом Івана Хрестителя (звідси — Іван Купало).

7Ой ходить Іван понад лима н...— рядок української народної пісні «Ой ходить Іван понад лиман».

8 К а п к а з — перекручена назва Кавказу.

9 Афонська гор а.— Йдеться про півострів Афон у Греції, на якому в давнину засновано православний монастир, де перебували вихідці з України.

10 піду в Кал и ні в к у.— На території колишньої Херсонщини було кільканадцять Калинівок; тепер вони в Кіровоградській, Миколаїв--ській, Одеській і Херсонській областях. Одна з них — у Кіровоградському районі Кіровоградської області.

СТО ТИСЯЧ Комедія в 4 діях

Вперше надруковано в журн. «Зоря», Львів, 1891, № 21, с. 407—411; № 22, с. 427—433; № 23, с. 448—451.

Вперше виставлено 25 липня 1890 р. трупою П. К- Саксаганського в Ростові-на-Дону.

Про задум п’єси, який стосується періоду проживання І. К. Тобілевича на хуторі Надія з червня 1887 р. до грудня 1888 р., розповіла С. В. Тобілевич: «У час нашого проживання на хуторі Іван Карпович цікавився ще багатьма питаннями з життя села [...] У той час почали народжуватися й енергійно діяти на селі нового типу хижаки, вже сини фінансового капіталу. От і нові сільські п’явки на тілі українського хлібороба і просились потрапити на сторінки комедій Тобілевича. Обурюючись на різних Калиток, Калиточок, Пузирів та їхніх прислужників Феногенів і Фено-генчиків, Іван Карпович збирався висміяти їх, показавши на сцені для привселюдного осудовиська. Взимку, коли великі роботи на полі цілком припинялися, він брався до письменницької праці. Ним було вже намічено два цікавих, як він думав, сюжети. Один мав змалювати подію, взяту ще з часів кріпацтва, щоб показати сваволю поміщиків над своїми селянами, і назву для цієї п’єси Іван Карпович вибрав таку: «Що було, те мохом поросло». Другою п’єсою мала бути комедія «Влада грошей», яка повинна була показати широкому світові пристрасть селянства до «святої» земельки і до нагромадження грошей, щоб було за що її купити» (Тобілевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 245).

І далі: «Я вже згадувала, що п’єсу «Гроші» Іван Карпович надумався писати ще на хуторі «Надія». Закінчив він її у 1889 році» (там же. с. 321). У листі до М. К Садовського від 23 липня 1889 р. з хутора Надія І. К. Тобілевич повідомляв: «Гроші» я скінчив — вже переписують» (Карпенко-Карий І. (Тобілевич І. К.). Твори. В 3-х т., т. З, с. 219).

А через деякий час він надсилає п’єсу «Гроші» до цензури з таким супровідним листом:

«В Главное управление по делам печати, отделение драматической цензуры Прошение.

Представляя при этом комедию в 4-х актах, под заглавием «Гроші» в двух экземплярах и ровно две гербовые 80-копеечного достоинства марки, имею честь почтительно просить Главное управление: рассмотрев означенную комедию, разрешить ее для представления на сцене и один экземпляр^ разрешительною надписью выслать мне через Елисаветградское цензурное полицейское управление по жительству моему в [нерозб.] на хуторе Надеждовка.

12 августа 1889 года. Карпенко-Карый.

Хут. Надеждовка» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 25, 1889—1890 рр., арк. 84).

Лист зареєстрований в Головному управлінні в справах преси 17 серпня 1889 р. Після цього текст п’єси було переслано в Саикт-ГІетербурзький цензурний комітет, який дав відповідь 22 вересня 1889 р., за № 1397, такого змісту:

«В Главное управление по делам печати.

По рассмотрению доставленной канцслярнею Главного управления по делам печати 21 августа за № 37980 комедии в 4 д. Карпенко-Карого на малороссийском наречии иод заглавием «Гроші» цензор Фреймам доложил комитету [...].

Развитием действия настоящей пьесы констатируются явления, выражающиеся в том, что жажда к легкой наживе начинает слишком глубоко проникать в крестьянскую среду; что крестьяне в преследовании своих корыстных целей не останавливаются ни перед какими деморализующими средствами; наконец, что сельское население своею нравственною испорченностью и порождением в нем страсти к легкой наживе обязано исключительно тесному сближению с евреями, которые развращают крестьян и обещанием мнимых громадных выгод наталкивают их на разные преступного свойства гешефты. В конце же концов легко поддающиеся влиянию корыстного чувства, крестьяне сами остаются печальною жертвою ловкого обмана евреев-эксплуататоров. Таким образом, главным элементом в рассматриваемую пьесу входит вытекающий из обобщения единичного мотив к возбуждению вражды и ненависти одной части населения к другой, т. е. крестьян к евреям. Отсюда следует, что пьеса эта по основной мысли своей уже оказывается несостоятельною к цензурному отношению.

На основании изложенных соображений комитет, согласно мнению цензора, полагает, что пьеса эта не может быть допущена к исполнению на сцене, а также и к напечатанию, о чем с представлением рукописи имеет чести донести» (ЦДІА СРСР у Ленінграді, ф. 776, оп. 26, 1889 р., спр. 8, арк. 146—148).

25 вересня 1889 р. за № 4224 Головне управління в справах преси розпорядилося:

«В Елисаветградское полицейское управление.

Канцелярия Главного, управления по делам печати, препровождая при сем недозволенную