read-books.club » Наука, Освіта » Драматичні твори 📚 - Українською

Читати книгу - "Драматичні твори"

231
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Драматичні твори" автора Іван Карпенко-Карий. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 180 181 182 ... 199
Перейти на сторінку:
Ви тутешні, маєте великі знайомства, і, певно, вам це легко буде зробити.

Гості слухали її уважно і один наперед другого згоджувалися до послуги.

— От,— каже,— один автор присвятив мені п’єсу (п’єсу присвятив автор їй), п’єса дуже гарна, мені подобалася, але не знаю, через що цензура не дозволяє її. Коли ви дістанете дозвіл, я згоджуюся навіть її по* ставити на вашу користь.

— Можно видеть экземпляр? — поцікавився цивільний.

Примірник йому показали.

— А приблизительно с содержанием этой пьесы вы можете меня познакомить?

Я розповів текст п’єси, і він, по-французькому звернувшись до військового (либонь, був певний, що французької мови хохли не розуміють), сказав:

— Это я устрою через Феоктистова.

— Это очень просто,— відповів йому військовий.

— Вы позволите мне взять этот экземпляр? Через час, самое большее два, вы получите ответ,— звернувся люб’язно цивільний до М. К. Заньковецької. Та, розуміється, згодилась.

-т- Итак, если эта пьеса будет разрешена, мы можем рассчитывать на ваше любезное участие в нашем спектакле?

— Розуміється,— впевнила його М. К. Заньковецька.

— И может быть поставлена даже «Наймичка?» — придавив військовий на «йчка» замість «Наймичка».

— Даже «Наймичка», — упевнила гостей Марія Костянтинівна.

Гості, уклонившись, вийшли, а ми сіли обідати. Минула, може, година

після візиту гостей, ми тільки що скінчили обід, як явився знов один

з них, цивільний, і оповістив:

— Ваша пьеса разрешена. Через час вы можете ее получить. Теперь прошу мне дать для напечатания афишу «Наймички»,

Афішу я йому дав, і він поїхав.

Цікавість мене страшенно розібрала, як можна на одному й тому ж примірнику написати дві години раніше: «неудобна для представления», а через дві години пізніше: «разрешена к представлению».

Я поїхав до Головної управи в справах друку. Приїжджаю. Мене зустрічає той самий секретар і, привітно ухмиляючись, питає:

— Где это вы нашли таких ходатаев?

Кажу:

— Вже де найшли, то найшли, а тепер давайте примірник.

— Извольте! — і дає мені мій же примірник. Дивлюся — і очам своїм не вірю. Перша сторінка з заголовком вирізана, замість неї приліплена друга і написано: «К представлению дозволена». Я перекинув кілька сторінок і, віддаючи примірник секретареві, кажу: «Ще не зовсім вона дозволена».

— Почему? — єхидно ухмильнувся секретар.

— Скріпи,— кажу,— нема. А то ви, підрізавши першу сторінку, а не скріпивши її з другими, скажете, що я підробив дозвіл.

— Ишь ты, педант какой,— сміється секретар.— Посидите в таком случае немного, я прикажу сделать скрепу.

Через чверть години мені доручили примірник, і я, попрощавшись

із секретарем та подякувавши за його люб’язну турбацію,- повіз додому дозволену п’єсу.

Дома роздивились — назва не та; замість «Безталання» — написано «Безталанна»; певне, той, хто вклеював сторінку, помилився. Але що робити, хоч і «Безталанна», а все-таки дозволена. Маємо ще одну нову річ. Я в той же день оповістив про цю радість Карого. Спектакль ми грали даром,

і ця добродійна інституція взяла збору на свою користь 2000 карбованців, а я — дозволену п’єсу» (Садовський М. К. Мої театральні згадки, с. 31—35).

У Ленінградській державній театральній бібліотеці ім. А. В. Луна-чарського зберігається рукописний примірник драми (№ 52875) з таким написом на титулі: «Безталанна. Драма в 5 діях Карпенка-Карого. Посвята а'ртистці Марії Константиповпі Заньковецькій». Вхідний штемпель цензури: «12 дек [абря] 1886». Цензурна резолюція: «Драматическою цензурою к представлению признано неудобным. Цензор др[аматических] соч[инений].

12 января 1887». Слова «признано неудобным» закреслено і' дописано: «дозволено». Після того хтось закреслив весь цей текст цензурної резолюції і зробив другий напис: «К представленню дозволено. Цензор драматических] соч[инений]. 17 января 1887».

Перші два аркуші іншого формату, ніж решта паперу, на якому написано текст п'єси, і почерк ніби інший. Одначе назва «Безталанна» з’явилася не внаслідок заміни першої сторінки на останньому етапі, коли замінювали резолюцію на «К представлению дозволено», а раніш, коли ще робився запис про заборону. Чи цю сторінку замінили в цензурі, чи помилку зробив писар, який писав заголовок на прохання М. К. Са^ довського перед поданням до цензури, тепер сказати важко.

«Яке ж було наше здивування й щастя,— пише С. В. Тобілевич,— коли ми отримали в січні місяці 1887 року повідомлення від Садовського, що п’єса, після того, як її перше було заборонено, успішно одержала дозвіл цензури. Микола Карпович дуже докладно про все те нам написав» (То-білевич С. Мої стежки і зустрічі, с. 233).

С. В. Тобілевич засвідчила також, що влітку 1887 р., коли трупа М. Л. Кропивиицького знову була в Новочеркаську, вона мала в своєму репертуарі «Мартина Борулю» і «Безталанну», але подружжя Тобілевичів там вже не застала (там же, с. 235). Якщо про першу виставу «Мартина Борулі» в Новочеркаську маємо свідчення у П. К. Саксаган-ського (Саксаганський П. К. По шляху життя, с. 125), то про «Безталанну» ніяких свідчень не збереглося, окрім цього єдиного, що належить С. В. Тобілевич, А це дає підстави засумніватися в його достовірності. Перше документальне підтвердження у вигляді театральної рецензії -на виставу «Безталанної» відноситься до 9 жовтня 1887 р. під час гастролей трупи М. Л. Кропивиицького в Москві («Новости дня», 1887, 10 жовтня).

Московська публіка і критика, як і незабаром петербурзька, виявляла повне захоплення виставою, передусім завдяки участі в ній М. К. Заньковецької в ролі Софії, М. Л. Кропивиицького — в ролі Івана, М. Садовського— Гната. Відтоді ця п’єса увійшла в українську драматургічну класику і продовжує своє яскраве сценічне життя до наших днів.

Успіх «Безталанної» став відомий в Галичині, і невгамовний В. Лукич звертається до драматурга з проханням гісреслати йому п’єсу для публікації в журналі «Зоря». У відповіді від 29 червня 1892 р. І. К. Тобілевич пише: «Велів переписувати «Безталанну» і, як скінчать, вишлю її Вам по адресу Левицького також шматочками» (Карпенко-Карий І. (Тобілевич І. К.). Твори. В 3-х, т., т. З, с. 224). Однак через кілька місяців у листі від 3 жовтня 1892 р. з Кишинева він виправдовувався великою зайнятістю: «Вибачайте, будь ласка, що й досі не вислав Вам «Безталанної» [...]. .Незважаючи на всі оці турботи, я уже виготовив «Безталанну», тільки ще не всю прочитав, а перепищик, либонь, багато

1 ... 180 181 182 ... 199
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драматичні твори», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Драматичні твори"